Правда про День Гідності та Свободи від Тернопільського священика-місіонера
Питання змін, які мали би відбутися в Україні після Революції гідності, піднімає у своєму блозі на сайті «Терен» отець Василь Баглей – сотрудник Храму успіння Пресвятої Богородиці в Козові, папський місіонер.
Духівник з болем зазначає, що найбільших змін, яких очікувало українське суспільство, на жаль, досі немає.
«Чотири роки непомітно пішли в небуття, а ми не зуміли, а може вже і не хочемо воплочувати мрію, яка окроплена людською кров’ю. Морфій фальшивого оптимізму вивітрився та оголив гниючі рани нашого суспільства: незрозуміла нікому війна, найбагатший президент найбіднішої у Європі країни, тотальне вимирання мальовничих сіл і містечок, молодь, яка якщо не спилась, то однозначно шукає шансу, за будь-яку ціну емігрувати…», - пише отець Василь.
Йому боляче дивитись, як старенька бабця із випаленими безнадією очима і скрученими від тяжкої праці руками, стоїть у черзі, щоб вияснити чому їй не підняли пенсію на двісті гривень. Хтось у Києві на Інститутській у цей час покладе квіти за кілька тисяч до символічної могили, чи відкриє новий меморіал полеглим у АТО. Як доречні тут слова Матері Терези: ”Замість сотні свічок за мертвих – витри сльози одному живому.”
«Знаю, що у цей день спомину багато владних мужів у яскравих вишиванках по всій Україні покладуть квіти до нових пам’ятників, виголосять патетичні промови і ще раз задекларують свій патріотизм. Але факт уперта річ. На нашій Тернопільщині за останній рік і це офіційна статистика, населення зменшилось на п’ять тисяч людей, ще три офіційно емігрувало. Такого містечка, наприклад, як Козова, за рік просто не стало!», - наводить страшні факти нашого буття священик.
Він згадує про сльози, які душили розпач у горлі і яких не соромився перед сотнями людей, коли двометровий професійний солдат, який, здається, побачив уже все на білому світі, але так і не зміг розповісти, як складав у холодні труни своїх побратимів і віз їх до матерів, дружин, дітей…
«Я не маю завдання торкнутись песимістичних нот і не листопадова меланхолія навіяла ці роздуми, але сама реальність у якій живемо, зобов’язує говорити правду», – підсумовує отець Василь Баглей.