Рідні згадують Героя-медика з Тернопільщини в третю річницю його загибелі

8 квітня минає третя річниця загибелі тернопільського медика, випускника Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Ярослава Жебелюка.

Нагадаємо, Ярослав працював дитячим лікарем-ортопедом-травматологом. Після початку повномасштабного вторгнення росії Герой, не вагаючись, змінив білий халат на військову форму, став на захист Батьківщини та мужньо боронив Україну. 

Спогадами про захисника поділилися рідні та близькі, пише газета «Медична академія».

Ярослав народився 24 травня 1992 року в місті Хоростків. Був дуже довгоочікуваною дитиною. Перший хлопчик у сім’ї помер під час пологів, тому його народження стало великою радістю для всієї родини.

Коли дізналися, що я знову при надії, це була надзвичайно радісна новина. Ми з нетерпінням очікували його появи на світ, – розповідає мама Ярослава Жебелюка, пані Ольга. – Я чомусь наперед знала, що це буде хлопчик, і він з’явився – маленький, лише три кілограми, світленький, такий делікатний дуже. Над тим, яке ім’я дати дитині, ми з чоловіком не замислювалися, бо в родині Жебелюків усіх новонароджених називали на честь дідуся. В родині його по-всякому кликали, але для мене він назавжди залишився «Славунею».

Коли Ярославу виповнилося три роки, в родині з’явилася дівчинка Христина. Він змалечку дбав про неї, допомагав батькам і завжди був поруч, коли вона потребувала уваги. Христина пригадує, як у ті часи мама була за кордоном, батько працював, а брат, щоб не залишати сестру саму вдома, брав її із собою на заняття в музичну школу.

Ярославу було п’ятнадцять, коли він закохався у дівчину Зоряну зі своєї школи, згодом вони вступили до медичного університету. Батьки сподівалися, що він обере військову справу, яка ще змалечку викликала в нього зацікавлення. Але в останній рік навчання в школі якось сказав мамі, що хоче бути лікарем. Ярослав ретельно засів за хімію, біологію, українську мову, займався з репетитором і з першого разу вступив.

2013 року Ярослав із Зоряною одружився. 24 січня 2017 року народилася донька Емілі. 14 лютого 2020 року родина отримала ще одне велике щастя – народився син Лук’ян.

Для Ярослава сім’я завжди була сенсом життя. Він хотів, щоб його діти росли в любові, відчували турботу та безпечне плече тата, щоб кожен день був сповнений радості, лагідності та тепла. Маленькі моменти – перші кроки, смішні витівки, вечірні казки перед сном – усе це робило їхнє життя справжнім щастям, і Ярослав щодня дбав про те, щоб у родині панувала любов, довіра й затишок, – згадує сестра Христина.

Свою професійну діяльність Ярослав розпочав в Тернопільській обласній дитячій лікарні ортопедом-травматологом, самостійно проводив операції, опанував сучасні методики ортопедичних втручань. Знайшлося трішки вільного часу й він вирішив влаштуватися на роботу до дитячого будинку, не так для заробітку, як для допомоги діткам, які не мають батьків. Команда ортопедо-травматологічного відділення дитячої обласної лікарні, коли Ярослав пішов на війну, допомагала підрозділу, де він служив, навіть автомобіль придбали. Нині ж на стіні біля центрального входу в обласну дитячу лікарню видніється меморіальна дошка, на якій викарбувано портрет Ярослава.

Ярослав пішов на війну добровольцем. Про своє рішення повідомив мамі, коли вже проходив військово-лікарську комісію. Спочатку він потрапив у сухопутні війська, потім, оцінивши його здібності, призначили у військову розвідку. Найчастіше він телефонував мамі й дітям, сестрі та бабусі. Коли ж не мав можливості говорити, то писав повідомлення.

Ярославу був усього 31 рік, коли він загинув у селищі Хромове неподалік Бахмута на Донеччині. Вічна пам’ять Герою.

Фото з відкритих джерел