13 лютого в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
педагог, громадський діяч Роман Бабад (1929, м. Шепетівка Хмельницької області – червень 1994, м. Тернопіль);
залізничник, в’язень концтаборів Петро Богай (1902, с. Криве, нині Козівського району – 13. 08. 1991, там само);
громадський діяч Володимир Карпінський (1988, м. Тернопіль);
український вчений у галузі медичної біохімії. Доктор медичних наук, професор. Ректор Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Заслужений діяч науки і техніки України Михайло Корда (1965, с. Верин Миколаївського району Львівської області)
правник Мирон Кузик (1952, с. Вибудів Козівського району);
адвокат, громадський діяч Іван Кульчицький (1883, с. Глецава, нині Теребовлянського району – рік і місце смерті невідомі);
священик Іван (Йосиф) Ридель (1909, с. Великий Глибочок, нині Тернпільського району – 1984, с. Великі Гаї, там само).
Цей день в історії Тернопілля:
13 лютого 1868 року - до Тернопільської гімназії перейшов д-р Северин Дністрянський як професор математики і фізики. Від вересня 1871 р. він став директором міської Вчительської Семінарії.
10–13 лютого 1940 року – на виконання особливою (закритої) постанови Тернопільського обласного комітету КП(б)У з території Тернопільської області було примусово виселено 7000 сімей осадників (31700 осіб) в Сибір, Казахстан і на Північ. Крім того, вивезено 239 сімей польської «націоналістичної контрреволюції» (703 особи), 349 сімей української «націоналістичної контрреволюції» (1074 особи), 513 сімей офіцерів (1520 осіб), 482 сім’ї «поліції» (1499 осіб), 341 сім’я «агентури розвідки» (1063 особи), 61 сім’я жандармів (189 осіб), 66 сімей чиновників (175 осіб), 37 сімей «фабрикантів і поміщиків» (109 осіб), 15 сімей «тюремників» (42 особи).
13 лютого 1951 року - в бою з “гебістами” загинули бійці групи Служби безпеки при Тернопільському обласному проводі ОУН Іван Славський і Степан Костів.
13 лютого 1951 року - ухвалено постанову Ради Міністрів СРСР №377-190сс про виселення бандерівців з території Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської, Черновицької і Закарпатської областей.
13 лютого 1958 року - у Львові помер історик, педагог, диригент, громадський діяч Омелян Терлецький. З 1898 р. працював у Тернополі учителем географії, історії, музики та співів у гімназіях. Співорганізатор і диригент товариства «Боян», організатор курсів для диригентів сільських хорів. Перший директор гімназії «Рідна школа» в м. Чорткові (1911). Під час Першої світової війни працював у таборах українських військовополонених у Німеччині. Автор праць «Історія української держави», «Гетьманська держава і Запорозька Січ», «Історія України від 1917 р. до найновіших часів», «Визвольна боротьба українського народу».
13 лютого 1969 року – помер український художник-монументаліст, іконограф, графік і живописець Михайло Осінчук, який народився с.Голошинці Підволочиського району. Перебував у рядах УГА та Армії УНР. У своїй творчості прагнув продовжити тисячолітню традицію візантійської ікони в Україні. Деякий час перебував у Греції, де знайомився з технологією малювання темперою, подорожував по Туреччині, Італії та Франції. У співпраці з Павлом Ковжуном виконав церковні поліхромії в українському візантійському стилі у дванадцяти церквах Галичини, брав участь у роботах з внутрішнього оздоблення Собору святого Юра у Львові. У 1935 році видав дві ікони для селянської хати (Спасителя і Божої Матері). У 1944 році емігрував до Німеччини. Помер Михайло Осінчук в Нью-Йорку.
13 лютого 2003 року – в Тернополі помер драматург, театрознавець Олекса Зосимович Корнієнко. До 1958 р. працював у редакції «Вільного життя». Саме в цей період написав свою першу п’єсу «Ключі до щастя». Він є автором ряду п’єс: «Не тією стежкою» (1956), «Поема Золотої долини» (1961), «Солов’ї співають навесні» (1962), «Ціною любові» (1964), «Шлях до сина» (1969) та ін. Переклав українською мовою п’єси «Стародавня комедія» О.Арбузова, «Дім божевільних» Е.Скарпетті, «Новий сад» Г.Мдівані, «В полоні часу» О.Штейна. П’єси письменника стали відомими не лише в Україні, а й поза її межами. З 1965 р. О. Корнієнко займав посаду помічника головного режисера з літературної частини Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка.
13 лютого 2015 року – на Луганщині перестало битися серце українського військового, бійця 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар», уродженця с.Ішків Козівського району Ростислава Якубика (Позивний «Кубик»). Після одруження мешкав у Кременці. Під час Революції Гідності був командиром тернопільської «12-ї сотні» Самооборони Майдану, пізніше очолював громадську організацію «Тернопільська дванадцята сотня». Перебував у складі добровольчого корпусу УНСО. 16 лютого Ростислава Якубика поховали на сільському цвинтарі Ішкова біля могили січових стрільців.
Щорічно 13 лютого радіолюбителі та працівники радіокомпаній зі всього світу відзначають своє професійне свято — Всесвітній день радіо (World Radio Day).
Ініціатором заснування події була Іспанія, а 3 листопада 2011 року свято було остаточно затверджене міжнародною організацією ЮНЕСКО.
Хоча почали відзначати цей професійний день відносно недавно, приурочений він до події, що відбулася в далекому 1946 році. Тоді, зі штаб-квартири Організації Об‘єднаних Націй вперше почало мовлення «Радіо ООН».
Якщо і далі вдаватися в історію, то перший радіоприймач був запатентований сербським винахідником Ніколою Теслою в 1893 році, а перший сеанс радіозв’язку здійснив Олександр Попов 7 травня 1895 року. В 20-му сторіччі, до появи телебачення та інтернету, радіо було головний інструментом розповсюдження інформації. В Україні перша цивільна радіолінія була прокладена в 1902 році і з’єднувала Херсон та Голу Пристань.
В 21-му віці, незважаючи на потужний розвиток інформаційних технологій, радіо продовжує залишатися одним з найпопулярніших форм зв’язку для самої більшої аудиторії в світі. Так, згідно доповіді Міжнародного союзу електрозв’язку, сьогодні близько 80% домівок у світі володіють хоча б одним радіоприймачем.
Іменини сьогодні святкують Віктор, Микита, Богдан, Іван, Афанасія.