субота, 10 вересня, 2016

«Я – орієнтований на те, щоб учитися і вчити інших», - Віктор Мацикур (фото)

День фізичної культури і спорту цього року в Україні урочисто відзначають сьогодні, 10 вересня.

З цієї нагоди «Терен» напередодні поспілкувався із начальником управління фізичної культури і спорту Тернопільської обласної держадміністрації Віктором Мацикуром. Йшлося і про проблеми, і про те, чим ми можемо пишатися.

«Усе, що я роблю, дуже легко в мені співіснує»

Скільки років ви не уявляєте своє життя без спорту?
Наскільки пригадую, у віці 10 років я записався на біатлон. Моя родина проживала у Підгородньому, тому – нічого дивного. Якщо зараз мені – 42, то можна легко порахувати, скільки років я вже у спорті. Проте це були різні види. Окрім біатлону, серед моїх захоплень були: настільний теніс, боротьба, бокс, карате, фрі-файт, пауерліфтинг, і, звісно ж, бодібілдинг, в якому я, мабуть, найбільше розкрився.

Навіть тепер я знаходжу протягом тижня 3-5 годин для того, аби займатися спортом. Державна служба цьому не заважає.

Будь-кого, хто перегляне вашу біографічну довідку (див. унизу – прим.) , здивує, як ви усе встигаєте?
Коли людина вранці прокидається, їй у скарбничку падають 24 години. І цей час можна використати дуже ефективно. Я люблю читати книги про успішних людей. Не так давно прочитав автобіографію Бенджаміна Франкліна. Цей політичний і громадський діяч, науковець, мислитель мені надзвичайно імпонує. Тим паче, я народився із ним в один день – 17 січня. Виявилося, що цей чоловік був людиною дуже багатогранною і встиг реалізувати за життя дуже багато проектів, які суттєво вплинули не тільки на історію Сполучених Штатів, а й на світову науку. Завдяки його прикладу, я збудував для себе модель життя. Тому все, що я роблю, дуже легко в мені співіснує (посміхається). Звісно, мені доводиться часом йти на певні жертви. Як усі, я іноді хочу довше поспати. Але мені допомагає переконання: життя нам дано для реалізації якихось великих цілей. Маленьке і незначне зроблять і без нас…

Мацикур2

«Влада для мене - не самоціль»

А чи відзначаєте ви День фізичної культури і спорту? Якщо «так», то як?
Скажу відверто: до того, як почав працювати в ОДА, це свято не відзначав. Чому? Оскільки я багато років займався професійно спортивною, промоутерською і тренерською діяльністю, то я цим жив. І жив постійно! А тому не відчував, що для свята має бути якийсь окремий день.

Коли ж я став чиновником, то зрозумів, наскільки формат цього професійного свята є важливим в Україні. Тому традиційно у другу суботу вересня, а також напередодні цієї дати ми влаштовуємо низку різноманітних заходів: від нагородження і відзначення спортсменів і тренерів до змагань. Елементарна квітка і кілька добрих слів для людей, які своє життя присвятили галузі, що дуже часто є недооціненою, є дуже важливими. А для тих, хто приїздить із районів, це стає чи не найяскравішою подією впродовж року…

Два роки на посаді плануєте якось відзначати?
Ні, святкувати нічого не буду. Не вважаю, що це – якась найбільш радісна чи світла подія у моєму житті. Я не буду приховувати: ніколи не мріяв мати владу, сидіти у кабінеті і очолювати якийсь напрямок чи галузь. Чому? Тому що вважав, що цим повинні займатися ті люди, які прагнуть влади. Я до цього не прагнув. Влада для мене - не самоціль. Вона – лише інструмент для досягнення якихось вищих цілей. Мене особисто більше цікавить самореалізація і можливість допомогти людям, розкривши свої певні таланти, дати змогу проявити себе – іншим. Уся моя історія життя говорить про те, що я – орієнтований на те, щоб учитися і вчити. Таке моє кредо… Так, перебуваючи на посаді, я, звісно, переживаю важливий етап, значне випробовування. Переді мною – мета, аби колись своєму синові я міг сказати: «Коли я керував, то змін зробити те, допомогти тому, організувати таке…».

Мацикур1

«Зараз – набагато більше людей займається спортом»

У чому причина того, що зараз не так уже й багато людей займається спортом?
А так завжди було! Є один дуже популярний стереотип. Люди часто кажуть, що, коли вони були юними, то в класі спортом займалися всі. І мої спогади – такі самі! Але є цифри, суха статистика. Охоплення населення спортом навіть у найкращі часи за Радянського Союзу не було вищим за 10-15%. Зараз якимись елементами фізичної культури точно зайняті 7-10% людей. Згоден, серед школярів цей відсоток – значно більший. А далі? От закінчує дитина школу. Чи займається вона у секціях? Як багато людей у віці 20-40 років за Союзу після роботи йшли до спортивної зали? Насправді – одиниці. Хтось бігав у парку, хтось ходи в басейн. Не будо колись краще… Більше того, я переконаний, що зараз – набагато більше людей займається спортом. Просто йдеться про різні вікові категорії і те, як рахувати. Наприклад, бодібілдинг. Коли я заснував федерацію, то мене у різних кабінетах по 5 разів перепитували, як це слово пишеться і що воно означає. Тоді тренажерних залів у Тернополі було – 3-4, а тепер їх – під 40. Причому у кожному залі є від 100 до 300 постійних відвідувачів. Це – маса людей!

Мацикур4

А чи можливо, щоб Україна зробила такий же стрибок у популяризації спорту, як, наприклад, Ісландія у плані популяризації спорту?
Для цього потрібно поміняти модель спорту. Тобто змінити правила гри, що існують у цій галузі. Чимало змін потрібно внести у законодавство. Я знаю, що Міністерство молоді та спорту робить спроби проштовхнути дещо. Але у Верховній Раді це – не у пріоритеті.

Я розумію, що зараз є дійсно об’єктивно важливіші справи. Мабуть, розвиток спорту зараз не є серед тих речей, які вимагатиме від нас Європа. Я живу в реальному світі і розумію, що ніхто зараз не буде відкладати все і займатися лише спортом. Проте потрібно негайно переглянути Закон «Про фізичну кутуму і спорт». У ньому треба знайти місце для автономії федерацій. Необхідно дати спортсменам можливість отримувати кошти із такого джерела, як меценати. За кордоном ці гроші становлять левову частку фінансування спортивної галузі. Нам би це теж дозволило залучити величезні ресурси. Окрім того, у державі уже давно треба інвентаризувати усі спортивні об’єкти. Придивитися, хто є їхнім власником, чи ефективно він таке майно використовує. Наприклад, спортивні товариства давно не мають жодних власних ресурсів, а живляться лише із державного і місцевих бюджетів. Вони – як «собаки на сіні»: ані не можуть дати раду об’єктам, ані їх розвивати. У спортивну інфраструктуру, як на мене, гроші має вкладати держава. Якщо будуть майданчики, корти, вуличні тренажерні зали та інше, це – дійсно дасть певний ривок. Але він все одно буде еволюційним. У спорті не буває нічого надто швидко. Для того, щоб виросла ще одна Олена Підгрушна, потрібно 10-15 років важких тренувань. Тому на революційні кроки налаштовуватися не варто. Чиєсь бажання закидати всіх шапками на Олімпіаді – це ілюзія, хотіння самоствердитися. Набагато важливіше, щоб люди загалом були здоровішими, завдяки фізичній культурі, здоровому способу життя…

Мацикур3

Фото зі сторінки Віктора Мацикура у «Фейсбук»

Довідка. Віктор Мацикур має два дипломи про вищу освіту: «учитель географії і історії» і «професійний тренер». Свого часу викладав: політологію, соціологію і філософію. У 2003 році заснував Федерацію бодібілдингу і фітнесу Тернополя. Із 2004 до 2007 року активно виступав як спортсмен, здобувши титули: чемпіона світу із жиму лежачи, віце-чемпіона світу та Європи із фітнесу, віце-чемпіона Європи із жиму лежачи, багаторазового чемпіона і призера чемпіонатів України з бодібілдингу. Відновив виступи у 2013 р. Суддя міжнародної категорії із пауерліфтингу. Сертифікований персональний тренер. Атестований суддя змагань із фрі-файту і контактних єдиноборств. Уже два роки обіймає високу посаду в ОДА (від 14.10.2014 р.).