Чому тернопільська майстриня Галина Переймибіда вишиває у кожну вільну хвилину? (фоторепортаж)
Перших хрестиків її навчили бабуся та мама. Серйозно пані Галина почала займатись вишивкою, коли стали дорослими та самостійними діти — звільнився час для творчості. Тепер, каже майстриня, вишиває кожну вільну хвилину.
Моя співрозмовниця опанувала техніки борщівської вишивки, особливо любить різноманітні види мережки, а ще — створює ляльки, чий одяг теж прикрашає вишивкою.
— Розкажіть, чим вас приваблює вишивка.
— Чим приваблює вишивка? Я би сказала інакше — як вона може не приваблювати?!
Адже це неймовірний світ рукотворів. Скільки любові, добрих думок «зашито» в сорочки-обереги. Вони несуть таку сильну енергетику майстрині! Ви коли-небудь тримали в руках стародавню вишиванку? Мені здається, що кожна така розповідає про життя тих, котрі носили її.
— Ви долучились до Всеукраїнського вишивального проєкту «Відродження борщівської сорочки». Чим подобаються давні орнаменти й техніки?
— Я з великою радістю взялася відшивати зразок борщівськими швами для цього проєкту. На перший погляд здається, що повторити ці рукотвори нереально, проте ці чудесні сорочки творили наші бабусі при світлі свічки після тяжкої роботи! В навчанні мені дуже допомогла майстриня Вікторія Кривоніс зі «Школи Борщівської вишивки». А ще я не раз зустрічалася з подружжям Покусіньських, яке видало три чудових книжки, за якими я навчаюся.
З творчим об‘єднанням «Берегиня» (керівниця Світлана Галущак), ми щороку їздимо в Борщів на фестиваль вишивки. Там стародавні рукотвори оживають, коли їх одягають жительки містечка і влаштовують справжнє дефіле.
— До речі, ви вже вишили свою борщівську сорочку?
— Так, вона вже на фініші! Залишилися тільки деталі, сподіваюся скоро продемонструвати її.
— Прочитала, що з-поміж різних технік вам найбільше подобається мережка.
— Так, дуже люблю цю техніку. Колись в магазині побачила сорочку, яка мене зачарувала. Її рукава були виконані настилом, тоді я не знала цього виду мережки, але дуже хотіла його опанувати. Світ цієї техніки відкрила мені Вікторія Кривоніс. Тепер знаю понад три десятки видів мережки. Люблю опановувати нові, комбінувати її з вишивкою.
— Вишивку ви часто використовуєте, виготовляючи ляльки. Як і чому почали займатись ляльками?
— Знайомство з ляльками почалося в етноцентрі четвертої бібліотеки для дорослих Тернополя — я потрапила на майстер-клас знаменитої лялькарки, яка видала не одну книжку про створення ляльки-мотанки Алли Федорівни Шушкевич. Мене дуже надихають та підтримують подруги із «Берегині» — ми допомагаємо, підказуємо одна одній. Разом навчаємось виготовляти лялечки. В кожну вкладаємо душу.
— У яких техніках створюєте іграшки?
— Ми виготовляємо різні лялечки — ігрові та мотанки. Для деяких проєктів одяг лялечок створюємо на основі традиційного вбрання певного регіону, максимально точно відтворюючи його складові — візерунки, шви, крій, колористику. Це кропітка та часозатратна справа. Зате результат завжди тішить. Мене дуже надихає подруга, майстриня Надія Луцишин, вона долучає нас до нових проєктів.
— Що головне в іграшці?
— Хочу, щоби вона несла добро, щоби людина посміхнулась, дивлячись на неї.
— За освітою ви художниця, очевидно, звідти така багата образність ваших іграшок. Приміром, ляльки дідуся, бабусі й внучки дуже деталізовані — там і шалик, і книжка «Казки», окуляри, паски… — все як у живих. Звідки берете ідеї?
— З життя. Хустинку так носила моя бабуся, в схожих капцях ходив дідусь, а внучка просто зобов’язана мати кицю. Спочатку я створила бабусю. Її побачила дівчинка Емілія й запитала: «А дідусь буде?» Довелось його зробити. Подивилась Емілія на бабусю з дідусем і каже: «А діти будуть?!» Так з’явилась внучка. А далі довелось сказати, що діти не чемні, досить їм однієї внучки, бо ж Емілія відповіла, що мало дітей…
Усе народжується в процесі роботи. А ще мені дуже допомагають подруги-берегиньки. Ми обмінюємось матеріалами, ідеями.
Інна Віконська
Фото надані Галиною Переймибідою
