Чим ляльки-мотанки привабили кременецьку художницю?
«Лялька-мотанка – один із найдавніших скарбів України. Хочу відродити її сакральну цінність як оберегу. Бо ж у ній поєднуються і вишивка, і ткацтво, і стародавні прикраси, і національний одяг – цілий світ народної творчості можна транслювати через ляльку-мотанку. Я дуже хочу, щоб мотанкарство знову набуло популярності, щоби мами навчали своїх дочок цього з дитинства», – каже Марія Швед.
Вона – викладачка Кременецького педагогічного коледжу Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка, художниця, а останнім часом займається виготовленням ляльок-мотанок.
З нею я поспілкувалась про особливості цього рукотвору, зокрема, чому для своїх виробів пані Марія використовує натуральні матеріали та яке значення майстриня вкладає у ляльки-мотанки.
— Як на ваші ляльки впливає те, що ви художниця?
— Думаю, це навіть трохи заважає. Мені хочеться спочатку ляльку змотати, а потім намалювати її аквареллю (сміється — А.З). Загалом же це тільки плюс, адже я ще й викладачка декоративно-прикладного мистецтва, тому мені дуже допомогли знання про народні промисли та ремесла, коли я почала захоплюватися ляльками-мотанками.
— Чому вирішили зайнятись лялькарством?
— Та я не вирішувала… Воно само якось. Це сталось не так давно. Рік-півтора приблизно. Мені завжди подобалися мотанки і, знаєте, їх створення мені уявлялось вищою математикою, таким складним та незрозумілим процесом… Крім того, моєму знайомству з ляльками-мотанками сприяло те, що нам запропонували створити для наших студентів особливий спецкурс із художніх промислів. Він дістався мені, я подумала, що було б цікаво навчати студентів створювати різноманітні народні ляльки. З цього все й почалося…
— Які саме види ляльок ви створюєте?
— Мотанки. Ще мене цікавлять інтер’єрні ляльки-тильди, поки виготовила тільки одну таку. В майбутньому хочу спробувати їх шити. Проте мотанка для мене улюблена.
— Що вас приваблює у виготовленні ляльок-мотанок?
— Усе. Абсолютно все. Від мотання скруток для голови до виготовлення намиста та інших атрибутів образу. Мені в цьому допомагає вся родина. На мамі я тренуюся проводити майстер-класи, бабуся розпускає для ляльок старий одяг, тато виготовляє підставки, а брат робить фото моїх ляльок. Я дуже вдячна, що вони мене підтримують в усіх творчих починаннях.
— Що найскладніше у цій роботі?
— Придумати образ та підібрати кольорову гаму тканин. Я ж перфекціоністка. Можу з десяток разів міняти вбрання своїм дівчатам (сміється — А.З.).
— Ви застосовуєте натуральні матеріали, а ще — старий одяг. Чому?
— Натуральні матеріали використовували наші предки. Для мене мотанка в синтетичному вбранні неприпустима. Наші прапрабабусі старий одяг та речі вжитку прали та виготовляли з них ляльки. І я хочу відродити мотанку в такому ключі, дотримуючись тих традицій, що й сотні років тому. До того ж, це друге життя старої речі, так можна вирішити проблему текстильного сміття.
— Чи траплялись символічні чи пам’ятні речі, котрі отримали таким чином друге життя?
— Поки ні. Хоча… Із старої вишиванки, що моя бабуся вишивала, я зробила вишиванку для своєї Гапці-газдині.
— У вас різні ляльки, є навіть кізонька. Розкажіть про персонажів свого лялькового світу
— Так, є кізоньки, подорожниці, благополучниці, молодиці, газдині. Малі мотанки переважно сувенірного характеру, великі мотанки — більше мають характер і певний образ, над яким я довго думаю.
— Є й ті, котрі вбрані в український стрій. Ви імпровізуєте, створюючи його, чи відтворюєте одяг певного регіону?
— На даному етапі — це більше така собі стилізація під український стрій. Звичайно, я хочу створювати ляльки, вбрані в костюми конкретних регіонів, але для цього треба ще багато чого вивчити. Зокрема, різних видів вишивки, а ще — ткати пояси та запаски, виготовляти віночки та головні убори. Я маю за мету всі елементи своїх ляльок виготовляти власноруч, мінімально використовувати готові тасьму та мереживо. Знаю, що це займе багато часу, проте я так запланувала.
Анна Золотнюк
Фото надані Марією Швед