Із 45-річним воїном Романом Медецьким попрощалися у Тернополі 25 січня. Його серце перестало битися 20 січня на Дніпропетровщині через захворювання після перенесеної контузії. Попрощатися із захисником прийшли рідні, друзі, побратими. 

Роман Медецький був старшим солдатом, стрільцем-оператором стрілецького взводу військової частини А 7100. Добровольцем став на захист Батьківщини ще на початку повномасштабної війни. Спогадами про воїна ділиться з Тереном побратим Микола Чомко, з яким вони служили в одному взводі та неодноразово були на волосині від смерті.

Ми разом призивалися добровольцями у 2022-му році, багато чого пережили разом. Були пліч-о-пліч, одне одному допомагали, виручали... Я у жовтні потрапив до лікарні з пораненням, зараз на реабілітації. І під час реабілітації я дізнався, що мого побратима не стало. Дуже й дуже важко з цим змиритися, й досі не можу в це повірити. Таких людей дуже мало, він був гарним побратимом. Дуже був сміливий. Багато було прильотів і нас брали штурмом, але він тримався стійко, до кінця виконував свій обов’язок, не ступив навіть кроку назад, – пригадує він.

Побратим додає, що Роман дуже любив готувати для хлопців. На це було дуже мало часу, але він його знаходив.

Як розповідають рідні полеглого воїна, незадовго до смерті Роман Медецький отримав контузію. Після лікування його перевели з передової на інші позиції.

Він телефонував і розповідав: “Нас накрили. Як я вийшов з окопа, не пам'ятаю. Глянув, я ще живий”. Я кажу йому: “То дивись, бережись”. Каже: “Йду в лікарню, бо погано”. Тоді медики виявили у нього контузію. Він був півмісяця в лікарні, потім його з тієї бригади перевели в іншу, – пішов у охорону мостів в соту бригаду. Казав, що поправляється, що трохи йому легше. Потім півтора тижня від нього не було вже жодного дзвінка. А як далі було – сам Бог знає, – розповідає дідусь покійного воїна Ігор Медецький.

Помер Роман 20 січня в населеному пункті Новомиколаївка Дніпропетровської області.

Я дивлюсь телевізор, домофон дзвонить, підходжу: “Відкривайте, ми приїхали з військкомату”. Заходять і кажуть: “Я вам погану звістку несу за Рому”. Я Славіку (рідному брату Романа) дзвоню: “Біда, Ромки нема”..., – розповідає Ігор Медецький.

Рідні та близькі сумують за Романом та діляться приємними спогадами про нього. У їхній пам’яті він назавжди залишиться веселим і життєрадісним.

Щоб не сталося, з ним посваритися було неможливо. Його всі всюди любили. Всі шкодують, що так сталося, так раптово… До мене навіть видзвонювали хлопці з його частини. Медик, який його лікував, казав, що його витягне, але сталося навпаки, – каже брат захисника Ярослав Медецький.

Поховали воїна на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. Вічна та світла пам’ять.

Фото Терену