Жінка з Кременця розповіла, як відпускала, чекала та молилась за свого чоловіка на війні, повідомляє Типовий Кременець.

- Сьогодні вночі мій чоловік знову поїхав в зону АТО. Всім нам важко, але більшість українців вже звикли до щоденної статистики вбитих, поранених і взятих у полон. Людина звикає до всього, навіть до жахів війни.

Я ніколи не сприймала серйозно професію чоловіка, його робота військового у мене викликала асоціацію із рухом толкіністів (форма, устав, звання, і.т.п.). Адже у мене, як і в більшості сучасної молоді інші стереотипи про успішних людей. Можливо він і через це при першій можливості пішов на пенсію (у нас різниця у віці 12 р.). Займався бізнесом, пізніше я ходила на роботу, а він дома доглядав нашу донечку. Все було просто чудово! Мій чоловік прекрасно справлявся із цією місією. Він терплячий, спокійний, неконфліктний. Тато для донечки – все, і це взаємно! Повна ідилія. 

І тут почалася війна. Я знала, що він не зможе всидіти дома. Я була впевнена, що він зробить все можливе, щоб бути там, де вирішується доля нашої держави. Хоч він ніколи не бив себе в груди, який він щирий патріот! Просто зібрався і поїхав на війну. Не чекав повістки, не ховався за свої хвороби чи малу дитину. 

Війна забирає життєві сили, він схуд, посивів, змарнів. Дуже важко зустрічати і проводжати на фронт кохану людину. Тут слова зайві. Просто кожен день чекаючи дзвінка, молишся на телефон. Почуєш голос у телефоні, значить день прожито. І так кожен день, щохвилини живеш новинами з фронту, - розповідає дружина бійця.