«Дзвони Лемківщини» другий день поспіль лунають на Тернопільщині (фото)
Всеукраїнський фестиваль за такою назвою зібрав на Тернопіллі представників західної етнічної вітки українського народу – лемків
Згадуючи депортацію
Цього року фестиваль лемківської культури з’їхалося дещо менше людей, як зазвичай. Але це не завадило його організаторам провести урочисту ходу у Монастирську, спільно помолитися, вшанувати пам’ять жертв депортації 1944-46 років.
Власне, фестивальне дійство розгорнулося в урочищі Бичова, за кілька кілометрів від райцентру.
- Уже сімнадцятий раз на нашій українській, тернопільській землі піднімається прапор України та Лемківщини, - сказав, звертаючись до учасників та гостей фестивалю голова облдержадміністрації Степан Барна. - Ми це робимо тому, що наша головна ідея – популяризація всього українського, всього того, що хотіли від нас вирвати з землі, з корінням. І це намагалися зробити багато разів. У 1944 - 1946 роках під час депортації українців з Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Любачівщини. 482 тисячі українців були тоді позбавлені права жити на своїй землі. Але так сталося, що вони знайшли другу батьківщину. Їх прийняла Україна. По-різному прийняла, бо греко-католиків поселяли туди, де переважно жили православні, лемків хотіли пересварити між собою, але це не вдалося. І навіть у 1947 році тих лемків, які зуміли залишитися на своїй землі, комуністична система намагалася знищити. Їх вивозили на захід Польщі, на колишні німецькі землі. Але не так сталося, як хотів тодішній режим. Тож нині лемки збираються у Ждині, Монастириську, на Закарпатті, всюди, де вони можуть зійтися і розповісти про свою культуру, духовне надбання. А ми маємо чим гордитися, маємо велетів духу, культури, маємо захисників нашої Вітчизни. Є у нас і Герої-лемки – учасники АТО, які віддають своє життя за територіальну цілісність України. Нині, як ніколи, ми маємо задуматися над однією річчю. Це не тільки історична пам’ять про нашу землю, про наше коріння. Ми маємо пам’ятати про те, що прийде той момент, коли буде дано оцінку тим подіям, які були у 1944 - 1946 роках. Бо це не було переселення, це була депортація, вигнання, винищення, вбивства і смерть… І сьогодні наш обов’язок усіх, хто нині зібрався на фестивалі, хто каже «Цне мі за тобом, мій лемківський краю», це потрібно розуміти. Бо тільки разом ми можемо змінити ставлення усіх українців до нашої держави, почати зімни з себе і робити ті кроки, які дадуть нам зберегти українську ідентичність, як це роблять лемки упродовж століть. Вірю, що Тернопільщина, яка прийняла біля 170 тисяч переселенців зі сходу України, має здатність показати приклад у змінах і перемогах, - підкреслив керівник області.
Вітання Президента і сумні факти історії
Ведучий фестивалю зачитав вітання Президента України учасникам Лемківської ватри.
- Сердечно вітаю вас із відкриттям XVII Всеукраїнського фестивалю Лемківської культури «Дзвони Лемківщини», який щороку проходить на теренах мальовничої Тернопільщини. Приємно спостерігати, як до барвистого вінка української національної культури лемки додають колориту самобутньх традицій та звичаїв. Тисячі людей відвідють фестиваль, щоб збагатитися цими духовними скарбами, відданістю власному корінню і вмінюю зберігати свою неповторність. Бажаю усім доброго здоров’я, мирного, безхмарного неба, творчого натхнення, - йшлося у президентському привітанні.
Під час урочистої частини наголошувалося, що переселення 1944-1946 років було трагедією для багатьох родин.
Півмільйона людей було вигнано із свого дому, з них майже 200 тисяч прийняла Тернопільщина. Було вбито 70 греко-католицьких священиків, майже 400 церков спалено або зруйновано, зникла ціла духовна і національна країна. Тут згадали й слова патріарха УГКЦ Святослава Шевчука, який рік тому, напевно, висловив думку й переживання багатьох, учасників Лемківської ватри. Мова – про те, що саме лемківська пісня-плач стала гімном Майдану. Сьогодні у цілому світі, коли люди чують лемківську пісню «Пливе кача...» вони встають, шануючи героїв сьогодення, які за волю і незалежність України готові віддати своє життя. Тому, святкуючи на цьому фестивалі лемківську пам’ять, історію і культуру, ми стаємо сильнішими. Нині вся країна, шануючи біль лемківської громади стає здатною до новітньої боротьби, переймаючи біль вдруге переселених лемків з Донбасу і Криму. Ми гуртуємося разом, щоби перемогти новітнього ворога і не допустити нових етнічних чисток уже у третьому тисячолітті.
Витоки «Лемківської ватри»
Голова обласної організації Товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович у розмові з кореспондентом «ТЕРЕНу» наголосив, що ще наприкінці 90-х років свята лемківської культури в Свиднику (Словаччина) та Лемківська Ватра в Ждині (Польща) спонукали лемків в Україні провести свої пісенні фестивалі. Так, Перший Крайовий фестиваль відбувся 5-6 червня 1999 року у селі Гутисько Бережанського району на Тернопільщині.
Наступного року тут же відбувся Другий крайовий фестиваль, який пройшов ще з більшим успіхом. У 2002 році Крайовий фестиваль отримав статус Всеукраїнського фестивалю лемківської культури під назвою «Дзвони Лемківщини». Відтоді фестиваль проводиться в Монастириську щорічно в першу суботу – неділю серпня і складається з концертної програми, експозиції виставок народної творчості, містечка народних майстрів, містечка лемківських страв, спортивного містечка, молодіжної забави. Побудовано капличку і дзвіницю, біля яких проводиться Служба Божа. Започатковано побудову Лемківського села – музею під відкритим небом. Щорічно у фестивалі беруть участь більше 100 мистецьких лемківських колективів. Крім того, в Україні щорічно проводяться регіональні фестивалі лемківської культури у Бориславі, Городку, Нагірному Львівської області, Рожнятові на Прикарпатті, с. Кострино Закарпатської області, Зінькові на Полтавщині, Ягільниці на Тернопільщині, - розповів Олександр Венгринович.
Пан Олександр також сказав, що лемківська пісня займає гідне місце у золотій пісенній скарбниці України. Вона є в репертуарах оперних і естрадних співаків та мистецьких колективів. Українська співачка Джамала з піснею «Ой верше, мій верше» на Міжнародному фестивалі в Юрмалі отримала Гран-прі, а молода співачка Христина Соловій на конкурсі «Голос України» увійшла в п’ятірку кращих голосів України, - нагадав Олександр Венгринович.
Лемко із Сибіру та рецепти від пані Тиханської
Серед учасників фестивалю привернув увагу чоловік із написом на футболці «Лемко із Сибіру». Знайомимось.
- Мене звати Володимир Павук. 47 років живу у Сибіру. Маю лемківське коріння, родина – Львівщини. За професією - геолог. Був у Сибірі в експедиції, там й осів. Маю честь очолювати українську діаспору Новосибірська. Створили громадську організацію «Українська національно-культурна автономія Новосибірська «Лелека». Пам’ятник Тарасу Шевченку відкрили у минулому році в Новосибірську. Нам там непросто, морально важко. Але робимо все від нас залежне, щоб не асимілюватися, зберегти дух українства, не дивлячись на ту антиукраїнську істерію. Робимо концерти, по 500-800 осіб приходять на них, проводимо різні вечори, зустрічі, - каже чоловік.
Під час фестивалю його учасники і гості співали лемківські пісні, проводили майстер-класи із виготовлення предметів побуту, демонстрували народний лемківський одяг. Окрема фестивальна родзинка - страви національної та лемківської кухонь.
Одна із господинь, Марія Тиханська поділилась кількома давніми лемківськими рецептами. Ось, наприклад, як лемки готують підливу із сушених грибів.
- Сушені гриби треба промити холодною водою, поставити замочувати на 5 – 6 годин. Потім їх проціджують через друшляк, добре витискують, дрібно січуть або перемелюють на м’ясорубці через грубу сітку. Викладають в посудину, заливають водою, добавляють воду, в якій гриби замочувалися і ставлять варити. Ріжуть цибулю, легко тушкують на олії і додають до грибів. Підсмажують 2 – 3 ложки борошна, розводять водою, вливають до варива. Наприкінці треба додати сіль, лавровий лист, перець, дрібненько порізаний часник, олію лляну. Подають гриби в десертних глибоких тарілочках або глиняних мисочках. На Лемківщині така страва з грибів була обов’язковою на Святий Вечір, - каже господиня.
Мало хто з учасників на фестивальній ватрі не скуштував лемківську киселицю – суп. Ось рецепт від пані Марії Тиханської.
- Страву готують з вівсяного борошна, геркулесу чи вівсяної крупи. Для приготування 3-3,5 літрів киселиці потрібно взяти півлітрову банку вівсяного виробу, 25 г дріжджів, окрайчик чорного хліба, залити в посудині одною літрою теплої води, накрити кришкою, поставити в тепле місце на добу. Потім витиснути через марлю, долити ще 2-2,5 л води, 1-2 чайні ложки тмину, варити помішуючи, щоб не підгоріло. Коли закипить, додати цибулю (можна просмажити на олії), часник та сіль. Насамкінець дають лавровий лист, перець, льняну олію. Їдять з картоплею, хлібом, вареним бобом, квасолею. На Лемківщині киселицю варили переважно в зимовий період і під час посту.
А ще на фестивалі були лемківські забави, ігри для наймолодших, фольклорні співи і танці на тільки на сцені, але й і навколо вогнища, зотлілі вуглики якого вже зранку співпали із фінальними акордами фестивального дійства.
Фото автора
