Фотограф Алекс Нагорний: «Бучач — місто довіри та дивовиж» (фото)

Алекс Нагорнийjpeg

Алекс Нагорний фотографує інше місто. Його Бучач — не той, котрий бачиться з першого-випадкового погляду. Деталі вулиць, закутки під’їздів та внутрішніх дворів, тіні та світло. Каже, свою ціль бачить у тому, аби показувати людям, що у них під носом, а вони й не помічають.

Роботи мого співрозмовника експонуються зараз у бучацькому Арт-дворику, для цієї виставки він відібрав понад 200 робіт, об’єднаних навколо міста.

Про особливості Бучача та його фотографування, улюблені місця й ті, котрі Алекс ніколи не знимкує, я поспілкувалася з ним.

— Пам’ятаєш момент, коли почав фотографувати місто? Що тебе у ньому зацікавило так, що ти захотів то зафіксувати?

— Усе почалося з хобі, яке я на початках навіть не усвідомлював — просто знімав для задоволення.

— Яку корекцію в бачення Бучача внесло те, що ти його фотографуєш?

— Місто має суттєву проблему, так звану «бучацьку трійцю» — Васильяни (монастир отців Василіан — А. З.), ратуша та замок, у список можна ще додати костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Ці об’єкти найчастіше відвідують та фотографують. У неті сотні однотипних фотографій з одного й того ж ракурсу у псевдодокументальному стилі. Туристи приїжджають зазвичай не довше, ніж на пів дня, знімають поспіхом і лише те, що на поверхні. Це формує хибне уявлення про Бучач. Я почав боротьбу проти цього. На моїх фотографіях немає «бучацької трійці» — моя ціль показати Бучач з інших, по-особливому цікавих сторін.

— Що робить твоє місто несхожим на інші?

— Бучач — це маленьке місто з великою історією. Кожна з епох і подій внесла свої корективи в архітектуру й навіть ландшафт.

Суміш бароко, модерну, модернізму, постмодернізму, впливів польської та єврейської культур, вільна творчість сучасних мешканців, котрі можуть будувати без креслень — на око. Все це Бучач. Я бачив мало міст, де так близько розташовані несумісні речі.

Найважливішою, на мою думку, особливістю Бучача є довіра. Тут просто неба сушать одяг, лишаючи його без нагляду, не закривають під’їзди та навіть деколи навстіж відкривають двері квартир, з яких долинають запахи випічки чи інших щедрот. Це мене дивує.

 

Як би ти описав свої улюблені для фотографування об’єкти?

— Моє найулюбленіше місце у Бучачі — «Жидівський ринок», так його називають місцеві фотографи. Він розташований зліва від ратуші. Ввечері там неймовірне освітлення — колони відкидають тіні, а стіни відбивають світло. До речі, саме там я найчастіше знімаю портрети. Це місце, крім студії, найкомфортніше з усіх, де я фотографував.

— Озвуч свої п'ять місць у Бучачі, котрі треба зазнимкувати

— Насамперед «Жидівський ринок», відтак — Арт-двір, задній двір Васильян і кожен під’їзд Бучача.

— Як ти зазвичай фотографуєш — визначаєш, що ось зараз підеш знімати, чи це відбувається спонтанно?

— Спонтанно. Камера завжди на плечі, а коли отримую нову «фотоіграшку», то не можу втриматись від активної прогулянки. Лише раз знімав з певним наміром — тоді робив це на прохання організаторів Літературного центру ім. Агнона.

 

— У мене є місця, куди я приходжу дуже часто, проте там завжди трапляється щось нове. В тебе є такі? Розкажи про них.

— Місце, в якому завжди трапляється щось — це Арт-дворик і «жидівський ринок». Але, зрештою, достатньо просто вийти на вулицю, щоби здобути бажане.

— І ще з досвіду. У вас біля ратуші є комплекс модерністичних будівель. Якось була там при заході сонця і світло просто неймовірно круто падало на балясини, які відкидали тіні. Так ось цей момент мені закарбувався. Розкажи про свої особливі моменти з фотографією.

— Тим вражаючим місцем був «жидівський ринок». Одного безсонного ранку я опинився на вулицях Бучача о п’ятій годині. Сонце ще не встигло піднятись. Освітлення та кольори були особливими. Панувала тиша. Жодної душі та фіолетовий відтінок на стінах від проміння. Місто без людей, руху та гамору проявляло свій характер та свою душу…

— Мені, як людині, котра приїжджає до Бучача спорадично, це місто здається повним різних приємностей. Розкажи про своє сприйняття Бучача. Власне з точки зору фотографа.

— Бучач — місто довіри та дивовиж. Настільки маленьке, що все під рукою. Настільки старе, що спроможне навчати лиш своїм виглядом. Кожному архітектору, архітектурному фотографу та просто аматору рекомендую приїхати сюди й побути на самоті з пристроєм фіксації реальності — це пісочниця для вас.

 

— Мені здається, що ключовою ознакою Тернополя (його архітектури) є фрагментарність — старе хаотично переміщується із новим. А що для тебе є питомою ознакою міського середовища Бучача? 

— Центральні вулиці Бучача проєктувались із врахуванням потреб тодішньої епохи. Але тепер тут каша різностильової забудови. Основною ознакою міста є мікс нового та старого, охайного із забутим і недоглянутим, але така ситуація притаманна більшості галицьких міст.

— Що для тебе фотографування міста? На які свої запитання ти відповідаєш, знімаючи? 

— Зазвичай запитую себе: «Яка історія цього об’єкта?», аналізуючи побачене, отримую відповідь, а за розлогими поясненнями звертаюсь до знайомого історика.

Анна Золотнюк

Фото Алекса Нагорного

Вибір читачів за тиждень

Відео