І, як на мене, їй це вдається. У роботах мисткині, викладачки Теребовлянського коледжу культури та мистецтв поєднується гіперреалізм і декоративність. Здається, перед тобою справжні квіти, але такі, якими вони були б у казковому світі. Великі, наповнені життям півонії, маки, що, здається, вигинаються від вітру, а ще пукаті гарбузи, строгий чортополох...

Серед зображуваного пані Марією, різні об’єкти і кожен промальований так, що, здається, має свою ідентичність й характер, власне, це й, певне, робить твори живими, а ще гра світла й кольору — схоплені в миттєвості, рослини продовжують своє життя на полотні.

Про те, чому саме квіти і як вони оживають на полотні, я поспілкувалась із Марією Тимчук.

72444857_409603336366928_7271109238166913024_o

— Їх точно найбільше. Не знаю, з чим це пов’язано, але коли побачу квітку, хочу її намалювати. Це любов останніх двох років. Щоразу купуючи підрамник, думаю — цього разу намалюю природу, бо ж тут, де живу, дуже мальовничо, проте все одно зображаю квіти. Руки самі малюють їх (сміється — А. З.).

— Так. Це були дивні чоловічки з об'ємними зачісками та великими ґудзиками на одязі. Нахил до малювання у мене з дитинства, його успадкувала від батька, заслуженого художника України Миколи Шевчука. Коли в дитинстві мене запитували, ким я хочу стати, не знала іншої відповіді, крім як художницею. Тато мій найбільший критик, щоразу, як закінчую картину, йду до нього, як на екзамен. Він сварить за те, що мої композиції однотипні, що не експериментую з жанрами, на що відповідаю, що головне, чого хочу досягнути в роботах, аби квіти були живі.

71312282_402773840383211_2143185180305653760_n

— Так. І у вас оживають навіть сухі чортополох, мак, бавовна. Чому вирішили зобразити такі не надто популярні об’єкти?

—  Ми багато гуляємо з чоловіком і донькою, наше місце сили — Підгорянський монастир. Там дуже багато чортополоху — такого високого, вищого за мого чоловіка. У призахідному сонці чортополох міниться всіма кольорами. І мені дуже захотілось зробити картину з цією простою квіткою. Я завжди вчу студентів використовувати якнайбільше кольору (у межах розумного, звісно, та в гармонійному поєднанні) — так робота стає живою. І завдяки цим кольорам чортополох ожив. До речі, багатьом подобається сухий мак і чортополох.

— Так, допомагаю мамі. Але найбільше я люблю кактуси. Студенти, коли дізнались про це, почали їх дарувати. У мене всі вікна й полички в кактусах. І волохатенькі, і з м'якими, різнокольоровими голочками. Думаю, ця любов теж передалась від тата, його колекція численніша за мою. У цих рослинах я бачу ще більше краси, ніж у квітах. Вони ніби й колючі, але наповнені соком життя, колючкам вони захищаються, проте водночас ніжні та вразливі, у мене є один із білими ворсинками — його хочеться гладити. Такі колючі чуда. Чоловік часто сміється: що, знову, якогось кактуса хочеш, кажу: то найкращий подарунок, на тиждень, поки нового не захочу.

71659606_402773697049892_4126333346517090304_n

— Про іншу свою прикметну роботу з гарбузами на фейсбук-сторінці ви написали: щоби намалювати їх, переглянули сотні фото із різними видами цієї рослини. Ви часто надивляєтесь фото, перед тим, як малювати їх?

— Так. Переглядаю сотні фото кожного божого дня у Пінтересті. Ця соціальна мережа — величезна знахідка для художників, бо там можна знайти абсолютно різноманітні зображення. Щодня шукаю натхнення у ній. Крім того, постійне джерело натхнення у мене за вікном.

А гарбузи — це моя любов, я би їх малювала та малювала. Вони бувають дуже різних відтінків — шалена hjpvf]nf палітра, з якою можна нескінченно працювати та деталізувати.

— Якою має бути рослина, щоби вас захопити?

— Усе залежить від натхнення. Зараз я працюю взагалі не над квітами. Прислухалась до слів тата про те, що треба збагачувати композицію. Малюю натюрморт із хлібом, але там усе одно будуть колоски й маки. Дивлюся фото хліба, заряджаюсь ними, і розумію, яку наступну роботу малюватиму. А квітами я надихаюсь постійно, ось гуляю з дитиною, побачила мак, сфотографувала тінь на пелюстках, і вже знаю, що місяць сидітиму, вимальовуватиму детальки.

89345597_508812393112688_9139605910996385792_n

— Про своє полотно з півоніями ви написали, що довго не брались за неї, передчуваючи, що роботи буде багато, а виявилось, що її страшенно багато.

— Так, роботи було багато, адже це досить велика картина  — шістдесят на вісімдесят сантиметрів. А тепер дивлюсь на неї, й розумію, що могла би ще краще намалювати, але вже полакована, вже завдяки ній, соняшникам і гарбузам у мене є премія (мистецька премія Олени Кульчицької — А. З.). Мені дуже подобаються півонії — їхній запах, кольори. А ще хочу намалювати великі анемони.

— Як ви знаєте, коли зупинитись у деталізації, яка ваша найдеталізованіша робота?

— Остання найдеталізованіша робота з маками. З нею я змучилась, але тим макам ще щось треба було й треба було. За порадою я завжди ходжу до мами — вона моя перша радниця, кажу, от підкажи, якщо я так зроблю, і, коли вона відповідає, що то буде гарно, то я спокійна. Як завершила роботу, йду до тата, він зазвичай каже: я би ще то зробив, я відповідаю все, робота полакована, я вирішила, що має бути так.

92575053_527366317923962_2311737598424383488_o

— Ваші твори тяжіють до гіперреалізму. Чому обрали такий напрямок?

— Я працюю в коледжі культури та мистецтв, де багато творчих людей. Одним подобається бісер, мені теж, вважаю, що це колосальна робота, але нанизувати на ниточку намистинки для мене кара Божа, я не змогла б таке робити. А ось вимальовувати деталі мені подобається. Мене часто запитують, навіщо я так вимальовую, можна ж зробити простіше. Кажу, ні, я не змогла б так. Я дуже люблю деталі, тоненький контур, він допомагає мені будувати композицію та поєднувати кольори. З промальованими контурами і деталізованим зображенням почувають у своїй стихії. Не роблю ескізів — одразу малюю на полотні. Спершу роблю обмальовок, іноді імпресіоністичний, а потім промальовую. Іноді таке враження, що пензличок ніколи не випускала б із рук. Навіть не можу пояснити, чому так деталізую зображення — руки самі так малюють.

— Декоративність. Що вкладаєте у це поняття?

— У коледжі найчастіше працюю з декоративним рішенням, думаю, це впливає, тому я тяжію до такої подачі. Декоративність — це манера, в якій зображуване постає трохи несправжнім, казковим, ідеалізованим. Такий підхід дає мені змогу виразити своє бачення того, що малюю, показати свій характер, свою вправність. Водночас деякі елементи моїх малюнків мають риси, близькі до народного декоративного стилю зображення.

95564322_271700370536146_1624625212832088064_o

— Так, коли прочитала, що ви викладаєте петриківський розпис, подумала, що у вашій манері малюнку є щось від нього, а ще мені пригадались твори Катерини Білокур.

— Коли завантажую у Пінтерест свої роботи, й мені показує схожі, то завжди серед них є картини Катерини Білокур. Її полотна просто неймовірно масштабна праця — очі розбігаються від квітів, досконалої композиції та кольорової гами, аж не віриться, що таке можна зробити. Іноді навіть приходить розчарування — думаю, ось я ніколи такого не намалюю, проте потім міркую, що треба працювати — так випрацюєшся й щось залишиться. Бо ж мені хочеться залишити в історії свій слід. Є роботи, котрі всім подобаються, їх можна малювати конвеєром, а є ті, в котрі вкладена душа, їх не можна «наштампувати». Саме такі твори, над котрими довго працюєш і вкладаєш душу, залишають потужніший слід і запам'ятовується. У кожній моїй картині — багато часу та частинка душі. Щоразу, коли мене запитують про їх вартість, я думаю: «Боже, мені шкода, не буду продавати, хай стоїть».

— Як би ви сформулювали свою мету як художниці?

— Моя найголовніша мета, аби люди звернули увагу на те, що навколо нас прекрасний світ. А від полотен отримали естетичну насолоду, щоби від того, що дивляться на них їм було добре, приємно, щоби поліпшувався настрій. А ще, аби вони не хотіли зривали квіти, а хотіли берегти природу для тих, котрі зараз ростуть.

Анна Золотнюк

Фото та ілюстрації надані Марією Тимчук