Цього дня народилися:

співак Ігор Вовчак (1960 р. н., м. Тернопіль)

польський громадський і військовий діяч Владислав Гжендзельський (1904 р., містечко Гримайлів, нині смт Гусятинського району – 05. 06. 1950 р., с. Балін Маріанського району Кемеровської області, нині Російська Федерація)

педагог, літераторка, заслужений учитель України Оксана Городна (1955 р. н., с. Денисів, нині Козівського району)

вчений у галузі дитячої ортопедії, травматології та мікрохірургії, доктор медичних наук, професор Олег Дольницький (1926 р., м. Бучач – 15. 02. 2013 р. м. Київ)

працівник культури, народний майстер (плетіння з лози) Іван Пришляк (1960 р. н., с. Рекшин Бе­режанського району)

провізор, науковець, доктор фармацевтичних наук, професор Світлана Шевчук (у заміжжі – Марчишин; 05. 06. 1951 р., містечко Хоростків нині м. Гусятинського району)

на­уковець, інженер-механік Ігор Ярема (1955 р. н., м. Збараж)

Також 5 червня народилися: тернопільський фотохудожник В’ячеслав Костюков (1941 р. н., м. Київ)

тернопільський актор, літератор, народний артист УРСР Петро Ластівка (1922 р. н., с. Савинці, нині Рокитнянського району Київської області)

5 червня 1919 р. до штабу УГА в Товсте, нині Заліщицького району (там знаходилася НКГА) зголосилася делегація старшин з бойових підрозділів, які вели бесіду з шефом Штабу Армії Віктором Курмановичем від імені трьох бригад. "Делеґати звернулись до полковника Курмановича з проханням, щоб він у харак­тері урядного державного секретаря військових справ при­їхав до фронту і там особисто дав наказ наступати, – що спричинилося б до підвищення бойового духу. Полковник Курманович взяв цю пропозицію до відома і відповів на це, що він іще повідомить бригаду про своє рішення... По тому присутні старшини з майором Бізанцом на чолі вирішили розпочати наступ, не узгляднюючи евентуальної остаточної ухвали головкомандування. Того самого дня (5 червня 1919 р.) полковник Курманович оголосив такий наказ: „Я, полковник Курманович, як шеф Штабу Армії, даю вам – командувачам корпусів – наказ відразу з'явитись до своїх військ на фронт і сказати воякам від мене таке: „кожний вояк окремо, і всі разом, повинен дати собі ясну відповідь, чи він іще справді посідає національну й вояцьку честь, чи вояки є готові битись аж до останньої краплини крови і захищати цей останній шмат своєї Батьківщини, чи вони є рішені розпочати новий переможний похід, щоб звільнити своїх батьків, матерів і сестер. Скажіть воякам, щоб вони – пам'ятаючи свою вояцьку присягу – відразу припинили дальший відступ, а я наказую їм бути готовими до вирішального вдару. Це є мій останній наказ, і я вимагаю, щоб він виконувався, доки хоч один український вояк є живий. Я пода­юсь водночас до фронту, щоб особисто повторити свій наказ". Фактично після цього наказу розпочалася підготовка до Чортківської офензиви (наступальної військової операції УГА).

5 червня 1943 р. у Борщівському гетто німецькі нацисти знищили близько 700 євреїв.

Згідно з офіційними даними за станом на 5 червня 1955 року на Тернопільщину з ув’язнення і заслання повернулося 2919 осіб, з них 122 особи сім’ї яких перебували на спецпоселеннях; 995 після закінчення терміну покарання, 547 – за амністією, 1377 – достроково, 135 з них, раніше були засуджені за участь у збройній боротьбі з радянською владою.