Здавалось би, про великого Кобзаря, проводиря українського народу, борця за волю та незалежність, поета, художника Тараса Шевченка ми знаємо все. Однак трупі однойменного драмтеатру в Тернополі вдалося неможливе. 

Саме виставу «Тарас» актори вибрали для творчого звіту (так театрали називають щорічне демонстрування майстерності). І не прогадали - глядачі аплодували стоячи понад 15 хвилин.

Вистава - про життя знаного всім Кобзаря. Здавалось би, що ще можна додати? Однак, таки багато.

Режисер постановки, народний артист України Олег Мосійчук зобразив Тараса Шевченка у трьох іпостасях - малого, вже у зрілому віці, та власне голос оповідача, який вів глядача «від» і «до».

Вистава незвична ще й тим, що охоплює майже весь період життя Кобзаря - від моменту втрати батьків до смерті - та поєднує в собі реальне й містичне.

Тут і світла доля самого Тараса, і Україна в образі замученої жінки, і душі закатованих людей, і мертва рідня. Усе це снами вплітається в бачення головного героя, ледь не зводячи його з розуму.

Експресія, яка тримала глядача в напрузі кожної хвилини, підігрівається вдалим музичним супроводом. Над ним працювали вже згаданий Олег Мосійчук, Василь Драгомирецький, заслужений діяч мистецтв України Мирослав Кріль, Олександр Чикалов і, звісно ж, актори.

Забігаючи наперед зазначу, що у виставі зіграв і директор театру Борис Репка. Саме він неймовірним співом завершив спектакль.

- Я дуже радий бути задіяним у такій визначній п'єсі, - поділився Борис Данилович. - Тарас Шевченко був не лише поетом та художником, а й прекрасним тенором, про що ні в якому разі не варто забувати!

Вистава розповідає не лише про Шевченка, але й про одвічне протистояння України та Росії, вічної боротьби за незалежність Батьківщини й бажання Московії все загарбати, проливаючи невинну кров. Легендарну фразу сьогодення було сказано вустами дитини на початку спектаклю: «Герої ж бо не вмирають». Вони завжди живуть у наших серцях...

Роль молодого Шевченка дісталася одному з провідних акторів театру Євгену Лаціку. Як і всі попередні рази, він перевтілився ідеально.

- Я не мав грати цю роль, однак так сталося і я цьому радий. Малим, бувало, дивився п'єси про Кобзаря, які ставили у рідному селі, й переймався тим настроєм. Тоді ще не розумів всієї сили та духу історичної постаті... На диво, вжитися в роль Шевченка було легко. Попри те, що майже всі репетиції я перехворів, відчув - це моє! У деяких виставах треба налаштовуватися, придумувати різні маніпуляції, аби відчувати персонажа. З Шевченком все по-іншому. З першого акорду я починаю жити поетом.

Як зізнався актор, особливих зусиль доклав у підготовці декламування вірша «Садок вишневий коло хати»:

- Всі думають, це щось веселе. У вірші ні смутку, ні печалі на перший погляд немає, однак треба заглянути автору в душу. Про яку радість йдеться, коли Тарас писав ці рядки у казематах? Біль та туга, ось що у нього на серці. 

Півторагодинний спектакль сплив мов за хвилину. Актори тримають глядача в напрузі до останньої миті, підіймаючи таку актуальну на сьогодні проблему - одвічну боротьбу.

Усім, хто ще не бачив драматичну містерію, таки раджу її глянути. Адже експресія «триматиме» ще довго, ворушачи невидимі струни душі.

Фото, відео авторки