90% історичних знахідок Тернопільщини потрапляють у руки «чорних копачів», а від них – у приватні колекції

Ви впевнені, що всі скарби вже давно знайдено? Аж ніяк, бо пару тижнів тому десь на межі Кременеччини – Шумщини, як кажуть «чорні археологи», на витоптаному місці чолов’яга знайшов гаманець, а в ньому – 1300 римських монет. Щоб менше «світитися» і не мати клопотів, усі срібні денарії одразу продав через інтернет якомусь колекціонеру за 50 тис. грн. Порівняв: держава декілька років поспіль закривала очі на тіньовий видобуток бурштину, а тепер горе-старателям оголосили справжню війну. 

Скарб «увічнив» на стіні

Тим часом, найчастіше копачі з неприхованою заздрістю розповідають про «вишгородський скарб», причому кожний додає яскраві деталі та кількість знайдених монет. Насправді скарбів було два, уточнює завідувач відділом давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк.

Отже, років 30 тому в с. Вишгородок, що на Збаражчині, підлітки грались у руїнах старовинного замку і знайшли мішечок зі срібними талерами давнього Риму. Чесні радянські піонери скарб віддали вчителю, а той кожну монету просвердлив і прибив у класі до стіни!

Пережити шок археологам допомогла нова знахідка. Мешканка цього ж села погнала у поле корову та перечепилась… і раптом перед її очима просто з-під землі посипалися старовинні монети. Подейкують, це була місячна платня солдатам Римської імперії. Заповзята жіночка вирішила не здавати скарб державі (хоча в СРСР щасливчику належало 25% від вартості знахідки), а продати. Порадившись із синами, поїхала у Збараж на базар, але міліція громадянку затримала, 300 срібних талерів конфіскували і передали Тернопільському краєзнавчому музею.

Старовина і чуже добро засліпили декого, спровокувавши справжню «золоту лихоманку». Не дивно, що вже у середині 1990-х на Тернопільщині з'явилися перші «чорні археологи» (у просторіччі - копачі). Загадковими тінями рухаються вони серед руїн давніх замків або на місцях боїв, одягнені в камуфляж, озброєні лопатами і металошукачами, ходять, «продзвонюють» землю. І не дивно, бо ще з часів князя Данила Галицького в нашій області було споруджено понад сотню замків (збереглося 34). Проходили тут і лінії фронтів обох світових війн. Відтак «чорні археологи» поділились: одні «копають» старовину, інші – війну, треті обстежують горища покинутих будинків. Шукає багато хто, щастить не всім.

Заради здобичі дехто запрошує навіть екстрасенсів чи ворожок, лише б підказали місце, де зариті скарби. Або, мов у давнину, вдаються до послуг лозоходців: вважають, що у руках справжнього майстра гілки верби або рамка вкажуть не лише порожнини в ґрунті чи воду, а й «відчують» магічну силу багатств.

Три горщики і меч тевтонця

Юрію Овакову (ім'я змінено) фортуна посміхалася не раз. Тому на «коп» уже років десять він ходить, як на роботу. Знайшов три справжніх скарби і старовинний лицарський меч. Плюс дрібні «сувеніри»: срібний хрестик часів Київської Русі, кремнієві сокири та наконечники стріл епохи бронзи, римські монети – ауреуси Марка Аврелія Августа.

– Розповіді про мої скарби трохи перебільшені, – скромничає Юрко Оваков, але хитро мовчить,  де саме знайшов скарби. Вчитель за освітою, він вчив дітей історії, але потрапив під скорочення і позбувся роботи. Якось знайомий запросив на “коп”. Так і став на слизьку стежку «чорних археологів».

Перший глиняний горщик, загорнутий у напівзотлілу бересту, знайшов на горі біля річки, де колись стояв княжий замок (напевне, у с. Стіжок Шумського району). Коли почистив землю і побачив срібне сяйво монет, ледь не зомлів – це були дирхеми (гроші Золотої орди, продають по $10 за штуку). Незабаром неподалік знайшов ще й срібний хрестик (ХІІІ ст.), можливо, першого християнина. «Хоча гарна була штучка, продав за 380 грн.», – каже, сміючись.

Згодом у лісі на звалищі рився у консервних бляшанках, шукав металобрухт, натомість натрапив на старовинне житло, а в ньому – знову горщик. Цього разу з празькими грошами (грош ходив у середньовічній Європі), продав по 20-30 грн. за штуку.

«Скарб цінується за рідкісні монети, тобто якщо їх викарбувано небагато, а таких на тисячу може бути одна, інші ж – стандартний рік, масовий тираж», – охоче пояснює співрозмовник. Знайдене продає через Інтернет, і чим частіше річ виставляється, тим нижча ціна.

«За перший скарб вийшла непогана машина – «Опель», – хвалиться копач, – а за другий – неновий «мінівенчик» (мікроавтобус – авт.) 2002 року випуску».

Потім знову пощастило - знайшов лицарський меч.

«Він був ідеальний! І унікальний, – голос Юрія помітно затремтів. Він замовк, а згодом пояснив: - Це був дворучний, із золотими клеймами Тевтонського лицарського ордена меч вершника. Я ним 5 років не міг намилуватися, все мріяв: от розбагатію і створю власний музей».

Та сталося все навпаки: удача відвернулася, та й ціни на старовину впали.

«Меч я продав якомусь народному депутату за 10 тис. доларів, хоча перший покупець давав набагато більше – вистачило б на квартиру», – зітхає співрозмовник.

Праска монеті не пара

Юрій не приховує: всі знахідки йдуть на Київ, часто археологія осідає й за кордоном. Завжди є попит на вироби з золота і срібла, твори мистецтва, нагороди, рідкісні монети. Це за Віктора Ющенка цінувалися чавунні праски і підкови, іронізує Оваков. Мовляв, тепер нікого не цікавлять прядки, вишиванки, писанки. Навіть старовинні книги впали у ціні. Приміром, Євангеліє, видане наприкінці 1890-х рр. у Санкт-Петербурзі або Почаївській лаврі, продають від 100 грн.

«Або наконечники стріл. У мене їх стільки було! Ефектна річ і чудово збереглася, хоч їм вже 800 років. Але за них дають від 10 до 80 грн. Тим часом, за стрілу від сучасного арбалета викладають по 200-300 грн., бо вона блищить!» – презирливо кривить губи.

«Знаходив я і ауреуси римського імператора Марка Аврелія Августа. За Ющенка ці монети йшли по півтори тисячі «зелених», а зараз – 600-700 доларів, за динарій взагалі дають 100-200 грн. Я вважаю, що за Ющенка археологія в Україні піднялася, а зараз народ збіднів, ось все і подешевшало, – зітхає копач і додає: – Тому тепер я шукаю металобрухт».

У ціні - фашисти і царі

Серед колекціонерів особливо цінуються фашистські нагороди і золоті царські рублі. Завжди знайдеться покупець і на кам’яну бойову поліровану сокиру. Ще краще, якщо вона з орнаментом (епоха бронзи).

Не стримавшись, питаю, чи спілкується він з археологами.

«Мені не потрібно їх шукати, бо навряд чи подякують. От якби ми жили в Англії, то, за законом, знайдену реліквію я зобов'язаний здати в музей, експерти б чесно її оцінили і виплатили 70% колекційної вартості. Проте саме копачі в Україні рятують артефакти від тракторів, бо ті своїми плугами стільки городищ зруйнували, перетворивши на шмельц (мотлох - авт.) старовинну зброю, прикраси, кераміку. А завдяки нам уся археологія потрапляє в колекції. «Коп» – аж ніяка не халява, спробуйте самі походити. Та й, зрештою, це ж хобі, як вудка або полювання», - переконує Юрко.

Поки історію не пустили з молотка

Протилежної думки дотримуються історики-професіонали. «Оцінити втрачену цінність знайдених ними речей не можливо ні у грошах, ні щодо історичної цінності, бо ці речі без контексту, без культурного шару, без прив’язки до певної пам’ятки. Де їх знайшли – у житлі чи на похованнях? Це може бути Хмельниччина, Житомирщина, Новгородщина, – з гіркотою констатує директор Тернопільської обласної інспекції охорони пам'яток історії та культури Марина Ягодинська. – Скажімо, ЗМІ повідомили про знайдені дирхеми – монети монголо-татарської орди (ІХ-Х ст.). Але ж це рідкість для нашого регіону!»

Як не дивно, за всі роки незалежності жодного «чорного археолога» не засуджено за ст. 298 КК України (незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини). Більше того, “чорні археологи” спокійно купують у магазинах металодетектори, до

того ж за досить доступною ціною. Натомість потрібно зобов’язати власників реєструвати свої металошукачі, як реєструють зброю.

«У нас таке законодавство, що тільки лінивий його не обходить. Дозвіл на розкопки, т. зв. Відкритий лист, видає тільки Міністерство культури і реєструє департамент культури обласної держадміністрації. У дозволі чітко вказано, де саме можна проводити розкопки, чи можна застосовувати металодетектор. Кожну знахідку археолог зобов’язаний сфотографувати, нанести на план розкопок, описати. Якщо виявлено порушення, дослідника дискваліфікують», – каже пані Марина.  

Міста стоять на… історії

Парадоксально, але серйозну конкуренцію «чорним» створили не «білі» археологи, а прості любителі історії, які об'єдналися в «Історико-пошукову спілку» (м. Кременець). «Ми займаємось перепохованням останків солдатів, загиблих у буревії світових війн, встановлюємо їх особи, шукаємо родичів», – зазначив голова ІПС Володимир Крутевич.

Працює спілка легально, під пильним оком влади. Розробили та затвердили Статут,  свої знахідки передають у місцеві музеї, та ще й повідомляють у ЗМІ про результати своїх експедицій. Знає про них і населення, адже телефони пошуковців є у кожному навколишньому містечку чи селі.

Утім, щоб відчути смак пригод, пан Володимир запропонував піти на розкопки, скажімо, у Дівочі скелі (м. Кременець), де вони знайшли дзот. Йдемо. Пошуковець захопив із собою металошукач і дорогою «продзвонює» узбіччя. Забігаючи наперед, скажу, що нам пощастило знайти лише жменю «загубленків» – іржавий ключ, гільзи, щоправда, одну рідкісну американську, що пролежала в землі з 1914 р. Ще медаль «За перемогу над Німеччиною», два радянських п'ятаки і 15 копійок 1949 р.

«Усього гривень на 30», – сміється пан Володимир і згадує історію про старовинні пляшки. Якось його сусіди, троє чоловіків бальзаківського віку, розбирали стару, збудовану ще в 20-х роках ХХ ст. садибу, та знайшли півсотні пляшок. Знічев'я почали кидати по них камінням. Відтак розбили майже всі. Дядькам було невтямки, що за кожну старовинну пляшку колекціонери заплатили б по 30 грн.

«А то ще мій сусід якось приніс пляшку часів царської Росії. Я оглянув її і простягаю 120 грн. Він раптом зблід і лише прохрипів: «Я два мішки таких пляшок залив у фундамент будинку та ще й радів своїй винахідливості». Ось так через некомпетентність відмостка стала золотою.

Володимир Крутевич мало не з дитинства збирає все, що пов'язано з рідним Кременцем. І місто платить сповна: якось йому до рук потрапили дивом вцілілі чорно-білі негативи, зроблені на поч. ХХ ст. відомим фотомайстром Генриком Германовичем. Пошуковець їх проявив та організував виставку.

А нещодавно на Замковій горі с. Стіжок Шумського району пошуковці знайшли солідних розмірів (2 м 56 см височиною та 106 см завширшки) кам'яний хрест (поч. ХVІ ст.), вирізьблений з цілого шматка пісковику, видобутого у місцевих скелях. Певно, свого часу хрест встановили на могилі когось із козацької старшини, але історичні вихори зрівняли могилу, скинули і хрест-велетень. Віднедавна історична знахідка знову постала на варті спокою села.

Так за розмовами ми піднялись крутою стежкою до дзоту, так схованого на верхів’ї гори, що бійниці не видно з-за кущів. Тяжкі бетонні стіни всередині, як і 100 років тому, надійні та міцні. Неподалік є ще одна бойова точка. Тож у планах «Історико-пошукової спілки» дослідити все навкруги і, якщо вдасться, створити військовий музей. Працювати треба швидко, але обережно, адже давнина чекає. Інакше можна втратити всю історичну спадщину.

Джерело: gazeta1.com