Один з найперспективніших футбольних нападників Тернопільщини Іван Тарабалка, незважаючи на свій молодий вік, а йому 27 листопада виповнилося всього 21, уже встиг пограти за професійну команду ФК «Тернопіль», вибороти «срібло» на Всеукраїнському шкільному чемпіонаті «Євро-2012», а цьогоріч у складі заліщицького «Дністра» став другим призером обласного чемпіонату та його кращим бомбардиром.

Ексклюзивно для «Номер один» Іван Тарабалка розповів про своє становлення у футболі та поділився планами на майбутнє.

– Народився я в селі Дорогичівка Заліщицького району. Батьки ні до футболу, ні загалом до спорту відношення не мали. У 8-му класі почав займатися у футбольній секції в Заліщицькій ДЮСШ. Постійно доводилось їздити до райцентру на тренування до тренера Володимира Дмитровича Прімуса.

– Чи мав досягнення у дитячо-юнацькому футболі?

– Виступаючи за рідну ДЮСШ на першості області, двічі ставав чемпіоном Тернопільщини у своєму віці. Перемоги святкували у фінальній пульці, яка два рази відбувалася в Гусятині.

– Чому вирішив поступити до тернопільського ліцею?

– Директор заліщицької ДЮСШ Петро Миколайович Дідик (нині покійний – авт.) добре знав методики роботи тренерів Анатолія Назаренка та Василя Івегеша, тому порекомендував мені їхати в Тернопіль та поступати до них у ліцей. Було важко, адже нікого в обласному центрі не знав, але пройшов три етапи відбору (жонглювання, удари на дальність та влучність, пробіжки, двосторонка тощо) і був зарахований до навчального закладу. Вважаю, що перші серйозні кроки у футболі зробив саме у тернопільському ліцеї під керівництвом досвідчених тренерів В. Івегеша та А. Назаренка. Виступав у міських першостях за ФК «Тернопіль-Педліцей» та обласних – за другу команду ФК «Тернопіль». Після двох років навчання поступив до педагогічного університету, де нині навчаюся на 4-му курсі.

– Мабуть, найпам’ятнішою для тебе була участь у шкільному «Євро-2012»?

– Школа-ліцей №13 розпочала ці змагання з перших етапів. Лише в Тернополі є близько 30-ти шкіл, кожна з яких виставляла свою команду. Спершу суперники не були сильними, в кількох поєдинках забивали опонентам по 7-8 голів. Найважчим противником була команда Пронятинської школи, яка теж входила до структури ФК «Тернопіль». Ми їх тоді перемогли з рахунком 2:0. Далі були обласні змагання. У фіналі ліцей зустрівся з однолітками з Копичинців. На оновленому тернопільському стадіоні ми святкували перемогу – 4:0. Згодом були два попередніх етапи відбору.

Пригадую, на відбірковому етапі в Івано-Франківську отримав призи кращого гравця, забивши у двох матчах два голи, причому обидва у вирішальному матчі проти команди з Закарпаття, яку ми перемогли - 2:0. Матчі у столиці Галичини на стадіоні «Львів-арена» були для нас дуже складними. В обох проти суперників зі Львова і Київської області наша команда перемогла лише завдяки вдалій серії пенальті. Зокрема, у півфіналі я забив останній, як виявилось, вирішальний одинадцятиметровий, який вивів команду до фіналу. І насамкінець – незабутній матч у Києві на НСК «Олімпійський» за присутності 47 тис. глядачів. У тому матчі нашим опонентом була команда з Сум. Так розпорядилася доля, що переможця і в цій зустрічі довелося визначати в серії пенальті. На жаль, втретє футбольна фортуна відвернулася від нашої команди. Пенальті не забили, як вважали тренери, лідери команди – основний оборонець Андрій Бойчук і я, котрий діяв на вістрі атаки.

– Після успішного виступу на шкільному чемпіонаті ти в 17 років підписав перший професійний контракт із ФК «Тернопіль»?

– Навесні 2012 року тренери ФК «Тернопіль» почали мене випускати до основної команди, яка тоді виступала в першості області та в чемпіонаті аматорів. Улітку, після виступів на шкільному «Євро-2012», коли я подавав документи для вступу до педуніверситету, тренери запропонували підписати контракт, і я, звичайно ж, погодився. Перший свій професійний матч у другій лізі чемпіонату України провів 29 вересня 2012 року, коли вийшов на заміну в домашньому матчі ФК «Тернопіль» проти черкаського «Дніпра». Той поєдинок муніципали виграли - 3:0, але до командних голів я не долучився.

– Іване, за ФК «Тернопіль» ти, на жаль, зіграв не так багато матчів, як тобі, мабуть, хотілося. До того ж не зумів відзначитися жодним забитим голом. У чому причина?

– Був молодий, отримував мало ігрової практики, відповідно не зміг себе показати з кращої сторони.

– Який із поєдинків за муніципалів тобі найбільше запам’ятався?

– Однозначно – це кубковий матч проти полтавської «Ворскли». Тоді я вийшов на поле на 60-й хвилині та відіграв весь додатковий час. Ми перемогли команду з Прем’єр-ліги по пенальті, хоча сам їх не забивав, бо був у колективі наймолодшим, відповідно право на таку відповідальну місію тренери віддали більш досвідченішим футболістам.

– Відігравши майже два роки за ФК «Тернопіль», ти повернувся в аматори, ставши виступати за заліщицький «Дністер». Для тебе це був крок назад?

– Навпаки. Виступ за «Дністер» допоміг мені розкритися, адже в Заліщиках я отримав стабільне місце в основному складі, жодного матчу протягом сезону не пропустив. За довіру тренерів віддячив забитими голами, яких назбиралося 16-ть. Тому вважаю, що 2015-й футбольний рік сформував мене як зрілого футболіста, бо до цього Тарабалку вважали молодим та перспективним.

– Як можеш пояснити таку велику власну результативність?

– На старті чемпіонату в кількох матчах не міг відзначитися, але далі, як кажуть футболісти, «поперло». За «Дністер» грав від свистка до свистка, намагався показати кращі свої якості. Плюс партнери по команді довіряли, я ж відповідав забитими голами.

– Який матч у 2015 році викликав у тебе найбільші емоції?

– Виїзний поєдинок у Теребовлі. Вже на старті матчу «Дністер» повів у рахунку, але незадовго травмувався основний захисник Роман Буртник. Тим не менше, заліщицька команда трималася до 70-ї хвилини, коли пропустили вперше. А потім, у компенсований час, «Нива» ще двічі відзначилася. Успішно зігравши той поєдинок, «Дністер» міг би реально поборотися за чемпіонство.

– Ти гравець основного складу студентської команди ФК «Тернопіль-Педуніверситет». На твій погляд, чому колектив, який складається з доволі кваліфікованих виконавців, не може вже тривалий час стати кращим в Україні?

– Я вже четвертий сезон виступаю за студентську команду. Двічі у фінальних частинах здобував студентську «бронзу» й один раз - «срібло». Постійно команді щось бракує, щоб зробити вирішальний крок до «золота». Якесь прокляття нас переслідує. Сподіваюся, що цей футбольний сезон стане переломним і ми таки досягнемо омріяного роками чемпіонства.

– Іване, є інформація, що тренери ФК «Тернопіль», зважаючи на твою результативну гру, збираються тебе повертати назад у команду. Як ти ставишся до такого можливого повороту в твоїй кар’єрі?

– Позитивно. Кожен футболіст мріє грати в якомога вищій лізі, адже рівень обласних змагань і першої української ліги – це дві великі різниці. На зимових зборах прикладу всіх зусиль, щоб повернутись у ФК «Тернопіль», який давно став для мене рідним.

– Цьогоріч ти отримав нагороду кращого бомбардира обласних змагань. Були подібні відзнаки раніше?

– Один раз. У 2012 році мене визнали кращим нападником Тернопільщини, коли виступав за ФК «Тернопіль-2».

– На кого із нападників світового футболу рівняєшся?

– Подобається гра шведа Златана Ібрагімовича (ПСЖ), а в Україні – дніпропетровців Євгена Селезньова та Романа Зозулі.

– Знаю, що ти нещодавно одружився. Найперше - вітаємо, по-друге, розкажи трішки по свою другу половинку?

– Дружину звати Алла. Вона корінна тернополянка, до спорту відношення не має, але футбол любить. Живе наша молода сім’я у Тернополі.

Віталій Попович

ДОСЬЄ:

Іван Тарабалка

Народився 27 листопада 1994 року.

Місце народження: с. Дорогичівка, Заліщицький р-н.

Амплуа: нападник.

Перший тренер: Роман Дмитрович Виклюк.

Виступав за команди: ДЮСШ (Заліщики), “Школа-ліцей №13» (Тернопіль), ФК «Тернопіль-2», ФК «Тернопіль», «Дністер» (Заліщики).

Джерело: gazeta1.com