– Парфеній Барболюк – художник, лауреат фестивалів народної творчості, уродженець села Великі Загайці Шумського району. Живописне полотно митець створив у 1992 році, – пише Вікторія Безбах.

– Першою магічною дією Свят-вечора напередодні Різдва було добування нового вогню. Господиня діставала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять днів лежали під образами. Перехрестившись тричі і ставши обличчям до схід сонця, добувала «новий вогонь». Цим вогнем вона розпалювала дванадцять полін (не можна було готувати дрова з вивертів та сухостою), що їх припасла та сушила дванадцять днів останнього місяця. 

Господиня пов’язувалася хусткою і починала готувати дванадцять страв: кутю, узвар, капусняк, горох, борщ пісний з грибами, риба смажена та холоджена, вареники з вишнями та черешнями, млинці до борщу, каша гречана чи пшоняна, пироги пісні з капустою. В усьому їй допомагають діти, а найбільше – старша дочка.

Обов’язково перед вечерею господар та господиня обходили господарство. Годували свіжим кормом тварин та підстеляли свіжою соломою. Бо вірили, що у цю ніч вся німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Птицю годували вареною пшеницею.

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть душі мертвих родичів – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом. Крісла з’єднували ланцюгом, щоб вся родина трималася весь рік разом.

Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері, «щоб душі могли повечеряти». Сідаючи на стілець чи на лавку обов’язково здмухували місце, щоб не нароком, не сісти на «духа».

По вечері починаються забави. Діти йдуть колядувати, а в деяких місцевостях несуть вечерю до своїх хресних або до діда з бабою, якщо ті живуть окремо. На перший день Різдва ходили колядувати з вертепом чи звіздою, а також маленькими групами, не минаючи жодної хати, – завершує свою розповідь завідувачка сектором Тернопільського обласного краєзнавчого музею Вікторія Безбах.