Язловецький замок – один із найдавніших на Тернопіллі.

Рицарський замок магнатської родини

Дорога сюди, до колись прекрасного із ренесансною архітектурою містечка, а нині села – Язловця, неблизька і, м’яко кажучи, далеко не ідеальна. Від Тернополя – понад 80 км. Але такий  шлях таки варто подолати, аби сповна зануритися в історичне минулого цього куточка тернопільською краю, де на високому пагорбі зберігся Язловецький замок із палацом.

Стати попутником та екскурсоводом я попросив заступника генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслана Підставку, постійного автора «ТЕРЕНу». Він – багатолітній дослідник історичної спадщини Тернопільщини, зокрема, фортифікаційних споруд, автор численних наукових розвідок, науково-популярних статей, кількох книг, в тому числі й про історію, архітектуру Язловця  та, зрозуміло, тутешнього замку.

n07

- Пане Руслане, а чому Язловець та його замок історики часто називають «ключем Поділля»?

- Справа у тому, що Язловець, в який ми прибули, ще за часів правління князів Коріатовичів у XIV ст був важливим форпостом на обороні південно-західних кордонів Поділля. Тож у часи постійних татарських набігів виникла необхідність у посиленні оборони краю, де будувалися кам’яні укріплення. Ось і замок у Язловці вважався символічним «ключем», оволодіти яким, означало мати доступ до нових подільських  і не тільки територій.

- Коли ж постала ця твердиня у Язловці?

Найдавніша письмова згадка про Язловецький замок, згідно наших останніх досліджень, датується 1373 роком, хоча існування першої оборонної мурованої споруди припадає вже на другу половину ХІІІ ст. На думку більшості дослідників середньовічних оборонно-фортифікаційних споруд, цей замок – один із найдавніших на Поділлі. Він належав до рицарських замків, якими володіли магнатські сім’ї. Звідси, з узвишшя, де ми стоїмо, видно, що ця кам’яна споруда домінує над місцевим ландшафтом, ніби дійсно, прикриваючи Язловець, який лежить на північ від замку.

n06

Так, Язловецький замок, як бачите, розташований на досить високому пагорбі, нижче Подільського плато, в меандрі річки Вільховець, лівої притоки Стрипи, що огортає його своєрідною петлею. Саме ж містечко було оборонними укріпленнями, що не дотикалося до замку. Стіни збудовані з міцного девонського пісковику різноманітних відтінків - від червоного, до сіро-зеленого. А окремі архітектурні деталі виконані з білого вапняку, - розповів Руслан Підставка.

n13

Башти, бастіони та бастеї

І ось ми ідемо із Русланом Підставкою уздовж давніх мурів Язловецького замку. Мій екскурсовод каже, що ця фортифікаційна споруда мала щонайменше шість періодів будівництва, кожен з яких додавав замку нові обриси.

- Спочатку замок мав видовжену п’ятикутну форму з одним усіченим, зрізаним кутом. У західному куті знаходилася башта ХІІІ ст., а поблизу воріт, замурованих у XVI ст, було прибудовано житловий будинок, а біля нього знаходився глибокий колодязь. Зі східної, кутової сторони, замок захищався від можливих нападів стіною. Перед нею був рів, зроблений у скелі, котрий підсилював оборону замку, - каже пан Руслан.

n08

За його словами, -  наступні перебудови щораз зміцнювали обороноздатність фортифікаційної споруди. Бастіони, що зводилася на кутах Нижнього замку, призначалася для вогневого захисту мурів, ровів обстрілу місцевості перед укріпленням. А приземиста оборонна  будівля – бастея, слугували захистом від флангових обстрілів з вогнепальної зброї. Було й зовнішнє фортифікаційне кільце – так званий,  «нижній замок».

Існує легенда, що Язловецький замок мав підземний тунель, який з’єднував його із Бучацьким замком. Та, як вважає Руслан Підставка, вірогідніше, що такий хід міг бути, але як запасний  вихід із фортеці і не до Бучача, а десь на південну сторону замку – до річки Вільховець.

«Міцний горішок», який обходили і татари, і козаки

За міцністю і оборонним засобами замок у Язловці зараховувався до найкращих фортець краю. Його ніколи навіть і не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо.

- Але, лише через недбальство та бездарність командирів, які керували оборонцями , замок два рази здавали майже без бою туркам у 1672 та 1676 роках, - каже Руслан Підставка. - У турецько-польській війні він був доведений до руїни і відбудований на початку XVIII ст Яном Конєцпольським. Та тоді час середньовічних фортець вже минув. А останні власники замку Любомирські, Понятовські не турбувалися про його вигляд і стан. Натомість, вони розбудували і прикрасили у 1746 році замковий палац, а поряд з ним заклали парк.

n10

Палац, монастир та гробниця-усипальниця

Отож, в середині XVIII ст., розповів Руслан Підставка, власники замку перебудували його долішню частину у пізньобароккову резиденцію. Вона,  з аркою і фронтоном та геральдичними барельєфами й ренесансно-барокковим порталом, перенесеним із замку, добре збереглася й донині. Тут часто люблять фотографуватися туристи. Під час перебудови нижнього замку у палац, були збережені староіталійські бастіони, які колись відігравали роль оборонних споруд. Над дверима палацу, крізь арку якого можна потрапити у розкішний парк і досі можна прочитати латинській вираз: «Honestus rumor atlerum est patrimontium», що означає – «Добра слава є друга спадщина». Цей вислів був девізом родини Понятовських.

n02

n03

Із середини вісімнадцятого століття Язловецький замок поступово втрачає своє оборонне значення та перетворюється у магнатську резиденцію, а згодом у монастир Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Замки Тернопілля» з наукової роботи Руслан Підставка розповів, що з другої половини XIX століття палац та навколишня територія належали сестрам-непорочницям, які згодом пристосували палац на інтернат та школу для дівчат. До речі, в цьому інтернаті навчалися дочки польського маршала Йозефа Пілсудського. А відому своїми  чудесними зціленнями місцеву фігуру Найсвятішої діви Марії язловецькі сестри перенесли до свого головного осідку – у Шиманів під Варшавою.

За замковим палацом на завершенні мису у XIX-XX ст збудований гробівець монастиря, що майже наполовину вбудований у скелю. Цей монастир заснувала Марцеліна Даровська, яка належала до багатої шляхетської родини. Власне, вона і створила у Язловці перший Дім непорочниць на навчально-виховний заклад для дівчат, де навчали дітей батьків усіх віросповідань.

n11

У 1911 році мати Марцеліна померла. Похована вона у місцевому склепі-гробниці. Нині там - ціла галерея-усипальниця сестер, що померли у цьому монастирі, який примикає до колишнього замку. Ці катакомби вільні до відвідування, чим користуються туристи, навідуючись сюди переважно із букетиками квітів, зірваних на схилах пагорбу, де височить Язловецький замок чи на узліссі, там, де закінчується парк, закладений колись біля палацу його володарями…

Фото автора