Унікальне видання про леґіон українських січових стрільців презентовано в Тернопільській обласній філармонії. 

Хто вони, українські січові стрільці? 

Автор книги «Леґіон українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба» розповідає про українських вояків, які полягли в 1914-1916 роках, захищаючи від російських загарбників свободу, незалежність і територіальну цілісність України. 
 Написав книгу доктор політичних та кандидат історичних наук, професор Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України 
Микола Лазарович. Понад рік науковець воював в АТО, куди пішов добровольцем. Над книгою працював і в перервах між боями.   «Леґіон українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба»  видано в тернопільському видавництві «Джура».

    На перших сторінках фундаментального видання, йдеться про те, що Українські січові стрільці (УСС) були єдиною українською національною військовою формацією в складі австро-угорської армії, яка виступила проти російської навали. Тоді упродовж двох тижнів відгукнулося 28 тис. добровольців, але австрійська влада вибрала тільки 2,5 тис. стрільців (на такий вибір вплинули й перешкоди з боку поляків), яких було поділено на 10 сотень по 250 бійців.
  Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915 р. Далі січові стрільці відзначилися в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом, Семиківцями. У серпні 1916 р. січових стрільців було переведено під Бережани, де вони окопалися на горі Лисоня і дали запеклий бій російській армії. Фактично, українські січові стрільці стали зародком національної армії, були першими окремими українськими частинами на бойових полях Східної Європи, а їх військові звитяги мали велике значення для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму.

 Названо конкретні імена українських героїв.

Звертаючись до присутніх під час презентації книги, директор видавництва «Джура» Василь Ванчура розповів проте, як формувалося видання, що планується його презентація у всіх райцентрах краю. А в дні відзначення 100-річчя бою Українських січових стрільців на горі Лисоні, у серпін цього року у Бережанах відбудеться низка культурно-просвітницьких заходів, в тому числі й презентація книги та зустріч із її автором.
  Після молитви у залі філармонії народний артист України В’ячеслав Хім’як надав слово кандидату історичних наук, директору науково-дослідного Інститут українознавства Богдану Галайку.

Науковець звернув увагу на те, що один із розділів книги присвячений громадсько-просвітницькій діяльності січових стрільців. Тоді вони, молоді хлопці, у різних куточках України поширювали українську пресу, популяризували українську науку, культуру, слово, пісню, традицію, що й зараз важливо робити на сході України.  
  Науковий співробітник цього ж інституту Олександр Хоменко зробив акцент на тих паралелях, які виникають після знайомства із книгою професора Миколи Лазаровича.
   «Сто років тому, як і сьогодні, триває війна, розпочата Росією. І в книзі Миколи Лазаровича простежуються дивовижні паралелі із нашим часом. Це одна із тих книг, яка нібито написана про давнину, але є актуальнішою, ніж стоси газети чи публіцистики. Характерно, що пан Микола мав сто і одну причину, щоб не бути там, де нині стріляють, але він обрав собі саме такий шлях і повернувся звідти з книгою. З книгою вражаючою. На початку він пише про виникнення стрілецького руху, про перші масові демонстрації у Києві під гаслами «Геть з Росії!», які з’явилися в 1914 році, у дні вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Читаючи цю книгу, я ще раз переконався, що українці завжди вшановують когось, називаючи імена, конкретних людей – Тараса Шевченка, січових стрільців. І це дуже добре, що пан Микола подає реєстр, прізвища усіх січових стрільців, старшинства, прізвища, які йому вдалося відшукати. Бо перемоги Росії – безіменні, як висохлі черепи, у них немає людяності, людського обличчя, немає імені. Їхні «побєди», як молох, що пожирає людей, перетворюючи їх у безіменну масу. І найбільший успіх пана Миколи, що він нашим звитягам повертає людські імена. Бо в кожного січового стрільця було ім’я. У цьому я вбачаю глибинну українську традицію – не залишати Україну безіменною. І ми маємо згадувати кожне 

ім’ я людини, яка полягла на тій війні, і тих, як гинуть на нинішній війні. Саме це є тою межею, що відділяє нас від Московщини. У них – безіменні смерті, безіменний жах,  у нас – і війна, і перемога, мають імена. І це все дає живу енергію спротиву, бо живе завжди має власне, людське ім’я. І Микола Лазарович це якнайкраще підтверджує своєю книгою».

 Книга, що має понадчасову вартість

    Матеріал, викладений у цій книзі, має понадчасову вартість. У цьому переконаний доктор політичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Іван Монолатій.
 «Тема січового стрілецтва є наріжним каменем нашої новітньої державності. Я не знаю жодного доктора наук, який би добровільно пішов у Збройні Сили України, одягнув однострій і боронив свою Вітчизну, понад рік перебуваючи в окопах на передовій. Мені приємно, що нарешті ми починаємо розповідати світові, європейському світові про нашу історію своїми словами. Вчимо їх розуміти і зрозуміти суть наших визвольних змагань через призму наших авторів, дослідників, а не так, як це робилося зазвичай з імперських позицій, коли перекручувалися факти багатовікової історії України.  100-річя перемоги українського стрілецтва і на Маківці, і події на Лисоні, ще раз засвідчують могутній військовий український потенціал, який має свій досвід,  характер і показує подвиг українських січових стрільців століття тому і подвиг українських бійців нині», підкреслив професор. 
  З ним погодився доктор історичних наук, професор, директор Інституту Українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, що у Львові Микола Литвин. Він, зокрема, сказав, що «робота Миколи Лазаровича показує непростий шлях України до державності і соборності. Часом кажуть, що ми живемо у молодій державі. Це неправда, Ми живемо в одній із найдавніших держав в історії людства. І все тисячоліття ми боролися за свою державність і за свою соборність».

Приречені на успіх.

Зазначу, що презентація книги, що тривала у філармонії понад три години, увібрала в себе прекрасні музичні, пісенні номери на тему українського стрілецтва. А актори драмтеатру навіть показали фрагмент вистави із епізодами стрілецького гумору.
  Звернувся до присутніх і сам автор книги, професор Микола Лазарович.
    «Тема українського стрілецтва – це тема, яку я буду досліджувати до кінця свого життя. Це згусток героїзму, патріотизму, згусток діяльності тих, хто запалив Україну любов’ю до своєї батьківщини. Це ті українці, завдяки яким  постала Західно-Українська Народна Республіка, завдяки чому вдалося цю революцію продовжити у Великій Україні. Без січових стрільців, без Коновальця, мені здається, цього б не було. А ще мені думається, що на тому світі я зустрінуся із своїми героями, своїм стриєм Миколою Лазаровичем, псевдо «Недоля», який воював в УПА і зможу дивтися їм усім у вічі… І ще одне. Хотів би застерегти, щоб ми собі не думали, що те, що нині відбувається сьогодні, воно десь далеко і нас не стосується. Крім українських січових стрільців я досліджую тему української революції, проблему Голодомору. Пригадаймо, була українська революція 1917-1921 років. Тоді значна чатина населення не хотіла йти захищати совю батьківщину, державність часів Центральної Ради, часів Гетьмана Скоропадського, Директорії, ЗУНРу. Люди вважали, що це не їх війна, не їхня боротьба, що їм потрібна земля, на якій вони могли би працювати. Але прийшли більшовики, встановили свою владу, на певний час дали землю, потім ту землю забрали. А після того настав 1932- й і 1933-й. Маємо причину і маємо наслідки. Повірте, усе кореспондується один до одного. Я не хотів би щоб мою батьківщину чекала така доля, тому я пішов на схід України. І коли там я працював над темою українських січових стрільців, я дуже багато бачив паралелей із сучасною ситуацією, і з моїм життям. Тому що у січові стрільці записалося понад 30 тисяч , а взяли тільки 2, 5 тисячі. Ось і мені вдалося лише за п’ятим разом потрапити у Збройні Сили України. Йшов туди завдяки отим хлопцям, які  на початку двадцятого століття запалили усе українське суспільство. Тому саме від нас залежить наше майбутнє, наше життя. Якщо ми це зрозуміємо, якщо ми вборонемо нашу батьківщину, ми приречені на успіх і тоді наша Україна буде процвітати серед європейських народів».
    Апогеєм презентації книги Миколи Лазаровича став виступ гурту «Хорея Козацька», який буквально сколихнув зал своїм професійним виконанням патріотичних стрілецьких та сучасних українських пісень.

Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото автора