Поліцейський з Тернополя Петро Тихович бачив війну на власні очі. За його плечима - майже 28 років у поліції, понад десять із них - у ювенальній превенції. Історію чоловіка розповіли у відділі комунікації поліції Тернопільської області.

Для Петра Тиховича служба в стрілецькому батальйоні поліції особливого призначення – це справа честі та відповідальності за безпеку країни. Він разом із побратимами тримав оборону на Торецькому напрямку, де й отримав позивний Тихий.

Прийшовши в батальйон я був призначений на посаду заступника командира 3-го взводу батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Тернопільській області. Піхотинці ми були - це сила, яка тримає нашу землю, стоїть і не пропускає ворога далі, - говорить поліцейський.

Позивний Тихий він отримав не випадково – спокій і виваженість стали для нього опорою навіть у найскладніших бойових умовах. У 2022-му він виконував стабілізаційні завдання на Київщині та Харківщині. Проте нинішня війна, зізнається поліцейський, зовсім інша:

Порівнюючи тоді і зараз, можу сказати, те що було раніше, здається «прогулянкою». Було страшно, небезпечно, це був новий для мене досвід. Та нині - значно важче.

Найбільше змінила хід бойових дій поява дронів. Поліцейський каже, вони не давали спокою ні вдень, ні вночі - постійно кружляли над позиціями, скидали гранати і влучали просто в укриття.

Було відчуття, ніби над нами проходить їхня авіатраса - дрони літали безперервно. Два дні поспіль - прильоти на позицію, без жодної паузи, - пригадує Тихий.

Особливо важким випробуванням для бійців стала втрата зв’язку на позиції у Торецьку. Через пошкоджені кабелі підрозділ майже дві доби залишався без комунікації.

Зв’язок був лише на сусідній позиції. Ми передали, що потрібні кабелі. Згодом їх скинули і нам вдалося налагодити радіозв’язок. У момент, коли я почув голос бателкепа, то відчув справжнє полегшення, - пригадує пережиті емоції захисник.

1 червня 3-й взвод, у якому служив Тихий, втратив двох бійців. Цей день залишився у пам’яті назавжди. Петро зізнається, про втрати серед побратимів важко говорити. Каже, це завжди боляче:

Ця ситуація всіх вибила з колії… Це був дуже важкий момент, але саме бойове братерство тримає - воно не дає зупинитися. Підтримує і змушує виконувати завдання далі.

Одним із непростих завдань для Петра стала евакуація загиблих побратимів із сусідньої позиції. Відстань - 300 метрів, але під постійною загрозою дронів.

Розпочався дуже сильний дощ, дрони перестали літати, не було ворожих стрімів. Ми розуміли - це шанс виконати завдання. Я побіг до позиції, побачив, що по ній були неодноразові скиди і працювали міномети. Позиція, ніби перемелена, колоди розщеплені, розірвані, товариші засипані землею… Намагався їх відкопати, але прилетів ворожий скид, - пригадує Петро.

Від уламків Тихий отримав поранення ноги та контузію. Каже, хоч і поранення незначне, але показове – на війні межа між життям і смертю надто тонка.

Під час виходу з позицій, де перебували два тижні, по радіостанції почув голос побратима з позивним Федя. Той повідомив, що він і боєць Капрал – «трьохсоті».

Петро одразу прийняв рішення повернутися. Разом із іншими військовими розпочав евакуацію. У Капрала були поранені обидві ноги і рука, у іншого - важка травма обличчя. Майже п’ять годин і під постійними обстрілами ворожих дронів тривала евакуація побратимів. Попри все, їм вдалося вивести поранених.

У хвилини, коли здається, що немає виходу, Тихий знаходив способи підтримувати побратимів. Згадував дитинство, риболовлю, рідне село та мирне життя:

Коли ти спокійний – мислиш розсудливо, приймаєш правильні рішення. Паніка - це м’яч, який віддаєш ворогу.

На фронті Петро Тихович навчився цінувати прості речі, на які раніше не звертав уваги:

Цінуєш кожен день поруч із рідними, дружиною, дітьми, батьками та побратимами. Кожен сонячний ранок нагадує, що нематеріальні речі важливі у твоєму житті.

Сьогодні Петро Тихович повернувся до своєї роботи – знову очолив відділ ювенальної превенції. Але тепер його служба має інший зміст: за спиною - фронт, бойовий досвід, втрати і пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.

Ми їх не забудемо. Пам’ять про хлопців і справжніх козаків, має жити і ми маємо розповідати про їхні подвиги, -– каже він.

Читайте також: Захисника з Тернопільщини відзначили «Золотим Хрестом»

Фото, відео поліції Тернопільської області