Існує законодавчо врегульована можливість припинення сплати аліментів на дитину, а саме згідно зі ст. 190 Сімейного кодексу України. Це договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Як правильно це зробити тернополянам пояснюють у Кременецькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Тож відповідно до частини першої статті 190 Сімейного кодексу України, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України (далі   - ЦК України) до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, зокрема до таких нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення.

Нерухомість може належати платнику аліментів як цілий єдиний об’єкт (цільний комплекс), так і частково, але обов’язково він повинен бути зареєстрований як об’єкт, що належить відчужувачу. Укласти зазначений договір батьки дитини вправі лише з дозволу органу опіки та піклування. До форми договору про припинення права на аліменти для дитини ставляться вимоги: такий договір укладається у письмовій формі та підлягає  обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Виходячи з вимог частини четвертої статті 55 Закону України «Про нотаріат», посвідчення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцем реєстрації однієї із сторін відповідного правочину. Для підтвердження права власності на нерухоме майно, що передається, нотаріусу подається відповідний правовстановлюючий документ, витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Якщо дитина досягла 14-ти років, вона бере участь в укладенні цього договору, як сторона договору. В такому випадку договір буде носити характер тристороннього. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності. У разі визначення набувачем майна за договором лише дитини, інший з батьків, з ким проживає дитина, укладає договір про припинення права на аліменти, як її законний представник, відповідно до вимог ст. 242 ЦК України, та бере на себе обов’язок  самостійно її утримувати. 

Водночас частина 3 статті 190 Сімейного кодексу України встановлює положення, відповідно до якого укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі додаткові витрати можуть бути викликані різними особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). 

З метою забезпечення охорони майнових прав неповнолітньої дитини, яка стала власником нерухомого майна на підставі договору про припинення права на аліменти для дитини, та забезпечення її утримання, встановлено правило про неможливість звернення стягнення на це майно.

Особливістю даного договору є можливість визнання його судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна, але лише у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

Отже, можна зробити висновок, що припинення права на аліменти у зв’язку із набуттям права власності дитиною на нерухоме майно вирізняється особливою процедурою здійснення: від отримання дозволу – укладення договору – та закінчуючи процедурою реєстрації нерухомого майна у власність дитини.

Інформацію надано Кременецьким місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 

Фото з відкритих джерел