Конюх графських стаєнь на Тернопільщині зберіг спогади про славетну людину
Восени 1846 року Тарас Шевченко мандрував волинською частиною нинішньої Тернопільської області.
Про перебування Тараса Шевченка на Великій Волині 170 років тому розповідає монографія професора, доктора філософських наук, проректора з наукової роботи Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка.
Свої міркування про цю фундаментальну працю Петро Мазур, кандидат медичних наук, директор кременецького медичного училища імені Арсена Річинського виклав у газеті «Діалог».
Отож, як вважає Петро Мазур, монографія написана простою зрозумілою мовою, версія волинської подорожі Тараса Шевченка та інтерпретація її відображення в його творах подані по-новому, незвично, а тому всі сім розділів її прочитуються легко і швидко. У книзі висвітлена історія Вишнівецького замку, Почаївської лаври, Кременецького ліцею, наведено низку інших історичних фактів із життя волинського краю, проведений глибокий аналіз низки поетичних та прозових творів Тараса Шевченка.
160 років тому Тарас Шевченко побував у низці сіл, містечок і міст Великої Волині, де за завданням Київської археографічної комісії він робив замальовки культурно-історичних пам’яток краю, записував народні пісні. Саме цій історичній мандрівці і присвячена монографія.
У березні 1845 року Т. Шевченко закінчив своє навчання у Петербурзькій академії мистецтв, отримавши звання некласного художника. У цей час він відчував сильну ностальгію за своєю рідною українською землею, адже у 15 років він змушений був полишити Україну, й аж через 14 літ, у травні 1843 року, отримав змогу побувати на своїй рідній землі. Тут він багато подорожує, малює, пише вірші.
1843-1845 рр. були роки гонінь, емоційно виснажливої праці, коли з-під геніального пера вийшли найкращі, найбільш резонансні поетичні твори Т. Г. Шевченка. Наприкінці 1845 року настала криза, коли Кобзар до того ж важко захворів. Шевченко навіть думав про смерть, свідченням чого є його знаменитий «Заповіт», датований 25 груднем 1845 року.
У такій ситуації своєрідним «порятунком» для нього стала робота в Київській археографічній комісії, яка реально почала функціонувати у березні 1845 року при канцелярії київського генерал-губернатора Дмітрія Гаврілавіча Бібікова. 21 вересня генерал-губернатор Бібіков видав розпорядження за № 7247, у якому доручили Шевченкові вирушити в різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній і спробувати зібрати різного роду матеріали, переважно етнографічного й історичного характеру. Окремим пунктом розпорядження було вказано: «...отправиться в Почаевскую Лавру и там списать: а) общий наружный вид Лавры; б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы...»
До 15 років Шевченко не полишав меж Центральної України. Про Волинь він чув від діда, батьків, односельців. Цей образ, сформований у період дитинства та юнацтва, він зберігав у пам’яті протягом багатьох років життя і, власне, цей образ і знайшов відображення у творах першого видання «Кобзаря» і в поемі «Гайдамаки». Волинь він трактує як великий регіон на рівні з Польщею, Литвою, власне Білоруссю, Молдовою, а також Україною. Немає нічого дивного, що Т. Шевченко розмежовує поняття «Україна» і «Волинь».
І ще у низці творів, написаних Кобзарем до його волинської подорожі, зустрічаємо згадки про цей край. Зокрема, подибуємо відомості про Берестечко та Почаїв, хоча для поета це — не так географічні об’єкти, як певні символи, що живуть у свідомості мешканців козацької України.
Восени 1846 року Шевченко отримав змогу безпосередньо пізнати ту давню землю, про яку чув від своїх земляків, друзів і про яку йому доводилося читати.
Є низка публікацій про те, що дорогою до Почаєва Шевченко заїхав до Вишнівця. Безперечно, це містечко могло б викликати інтерес у Кобзаря, оскільки навесні 1845 року Вишнівець відвідав Микола Костомаров, де оглянув замок, яким на той час володів граф Філіп Мнішек. У монографії наведені спогади конюха графських стаєнь — Федора Миколайовича Кружилки — та його онука про відвідини Шевченком Вишнівця. Сталося це десь у жовтні 1846 року, скоріш за все, наприкінці місяця.
До Почаєва Тарас Шевченко прибув не пізніше 20 жовтня. Існує версія, ніби його поселили в архієрейському будинку, але більш вірогідною видається думка, що Кобзар оселився в новому, відкритому в липні 1846 року, будинку для прочан, який розміщувався біля підніжжя пагорба при в’їзді до лаври.
У Почаєві Шевченко намалював акварелі «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра зі сходу», «Вид на околиці з Почаївської лаври», «Собор Почаївської лаври», два ескізи і зробив начерк олівцем, а також записав низку народних пісень.
Немає жодних достовірних фактів, які б стовідсотково свідчили про перебування Кобзаря в конкретних містах і селах Волинського краю, окрім Почаєва. Не викликає серйозних сумнівів думка про те, що Тарас Шевченко відвідав Кременець, де оглянув Замкову гору (Бону) і приміщення ліцею. Про те, що Кобзар високо цінував цю освітню інституцію, засвідчують теплі слова про засновника ліцею Тадеуша Чацького у повісті «Варнак». У творі «Художник» Кобзар розповідає про викладача Вищої Волинської гімназії, видатного польського художника Йоахіма Лелевеля. Ще про одного кременчанина — Тимка Падуру — згадує Шевченко, характеризуючи його поезії.
Мандруючи з Кременця до Житомира, Тарас Шевченко відвідав село Вербу, Дубно, Острог, Корець і Новоград-Волинський. Вірогідно, що він побував у Луцьку, Ковелі, Берестечку та село Секунь. Десь близько 10 листопада Кобзар був у Житомирі, а вже 13 листопада був у Києві.
Згадка про Волинь зустрічається в його поемах «Відьма», «Варнак», «Петрусь», повісті «Прогулянка із задоволенням і не без моралі». Можна підсумувати, що подорож Волинню помітно розширила світобачення Шевченка. У своїх творах він намагається створити відносно цілісне бачення тієї частинки української землі, якої він до цього часу практично не знав і мав про неї приблизне уявлення.
Як переконаний Петро Мазур, книга буде надзвичайно цікавою і корисною для філологів, істориків, краєзнавців, учителів, учнів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться історією Тернопільщини.
Фото з відкритих джерел
