Кременецька мандрівка крутими вуличками
Мені здається, будь-яке місце пізнається найліпше в ходінні. Адже його сприйняття органічно залежить від рельєфу – горбики-видолинки налаштовують ритм, виводять у потрібні місця або заводять у глухі кути. А ще залежить на тому, чим ступати, бо одна справа безликий асфальт, інша – брук, і зовсім інша — протоптані стежини.
Це я до того, що Кременець – ідеальний для ходіння та сходжень. Місто з перепадами висот; частою зміною перспектив і масштабів; із провідною зорею у вигляді архітектурних домінант; із різними поверхнями торкання до тканини полісу. Вулички Кременця – то широкі, то вузенькі, ведуть то вгору, то провадять вниз, круто повертають – чи ж це не шлях до запаморочливого забування логічних переходів і потрапляння у стихійність. Та стихійність провіденційна.
Виносить до барокового ансамблю колегіуму. посидіти під костелом святого Ігнатія Лойоли. Тут, між кам’яного різноманіття форм і химерних тіней, що їх вони відкидають у сонячний день, здається, переносишся десь далеко від цього світу. Тутешність настільки красива й велична (додайте вид на замкову гору), що можна просидіти незліченні хвилини. Звідти – до будинків-близнят XVIII століття – цієї амальгами з масивних контрфорсів і делікатних залишків консолей балконів. Осінь накриває з головою біля комплексу садиб нотаріуса на вулиці Драгоманова, 9. У переліку пам’яток архітектури місцевого значення пише, що тутешні споруди зведені у 1914 році. Тут є на що глянути – бодай кладка – витвір мистецтва, а далі розглядайте деталі – металеві візерунки балконів. Бути в Кременці й не зайти в ботанічний сад – гріх. Все судорожно хапається за останнє тепло та змінює кольори. Тут золотиться, багряниться, порфірує, багряніє, жовтіє, шафранить, брунатнить… (тлустих три крапки тому, що на відміну від літнього часу, коли всі кольори більш-менш одностайні, принаймні, в кольорів листя, восени тут веремія барв, відтінків, півтонів і фальорів, градієнтів і вкраплень).
Враження від навіть не довгої прогулянки Кременцем багатомірні. І на жаль, а разом із тим на радість, ця багатомірність унеможливлює опис загального образу міста. Лишаються лише особисті враження. Зрештою, містерія міста не передбачає загальноохопних висновків.
Анна Золотнюк