Зараз багато різних груп в соціальних мережах створено для швидкого спілкування на тему допомоги в боротьбі з коронавірусом. Одна з таких груп є і в Козівському районі.

Подаємо крик душі лікарів без правок.

Ми, група медичних працівників Козівського району Тернопільської області, звертаємося до усіх користувачів соціальних мереж – громадян України, у тому числі й Президента України, адже він також є громадянином. Ми хочемо не просто звернутися, а голосно кричати й бити на сполох, поки ще не пізно.

Представниками державної влади, зокрема Тернопільської області через ЗМІ розповсюджується неправдива інформація щодо належної готовності медичних закладів Тернопільщини надавати допомогу хворим коронавірусною інфекцією. Ми з усією відповідальністю заявляємо, що це не відповідає дійсності.

Так, працюючий медперсонал готовий виконати свій обов’язок перед пацієнтами. Але, на жаль, готовність наших медичних закладів до роботи в умовах пандемії на цьому закінчується. Матеріальне оснащення нашої, як і багатьох сусідніх районних лікарень у розрізі сьогоднішніх проблем за великим рахунком дорівнює нулю. Мінімальна кількість недосконалих засобів захисту, придбаних усіма правдами та неправдами за кошти небайдужих бізнесменів, українських діаспор різних країн, заробітчан та просто жителів району не вирішать проблеми захисту персоналу лікарень від коронавірусу і скінчаться за 2-3 дні після масового поступлення хворих на коронавірус.

Після цього медичний персонал, інфікувавшись та захворівши, стане непридатним для лікування пацієнтів не лише з коронавірусною інфекцією, а й з такими захворюваннями як гострий апендицит, травми, кровотечі, хвороби серця, гнійні захворювання та інші, а отже люди почнуть масово помирати і від них.

Подібна ситуація на наших очах розгортається зараз по сусідству у Монастириському районі, де внаслідок незахищеності індивідуальними засобами через недбалість чиновників від медицини на 26.03.20р. достовірно відомо про інфікування одинадцяти медпрацівників, а керівництво лікарні змушене просити захисні костюми та інші засоби захисту у лікарнях сусідніх районів, у тому числі й нашого, де їх так само обмаль, проте ще не надійшла справжня біда.

Яким же було наше здивування та обурення, коли у вечірніх новинах по телебаченню начальник обласного управління медицини на цілу країну оголосив, що у Монастириській районній лікарні медики забезпечені усім необхідним для надання допомоги в умовах пандемії! 

За роки так званої медичної реформи, що являє собою глобальний захід зі знищення в Україні практичної медицини, ми звикли до цинізму з боку владних структур. Ми звикли чути про власну непотрібність, адже на нічних чергуваннях лише п’ємо каву та граємо у карти, в той час як держава витрачає на нас дорогоцінні кошти. Звикли бути потенційними злочинцями й боятися втратити роботу через необачно висловлену позицію. Та коли над країною та нацією нависає смертельна небезпека, це сприймається інакше. Загнаний у глухий кут український лікар здатний проковтнути образу, втім зараз ідеться не про наші амбіції, а життя громадян.

27.03.20р. ми спілкувалися телефоном з нашими колегами з Монастириського району. Число інфікованих та захворівших за добу зросло, у той час як кількість медиків, здатних працювати, катастрофічно зменшилася. Станом на цей день увесь склад сімейної медицини інфікований, включаючи головного лікаря і перебуває на обсервації. Двоє анестезіологів працюють через день. А засобів індивідуального захисту та діагностики далі бракує. Пробірок для забору матеріалу на виявлення корона вірусу гостро бракує. А якщо відсутня діагностика – дані про поширення інфекції не можна вважати достовірними.

Існуючі фінансові механізми не дозволяють оперативно закупити усе необхідне, навіть маючи кошти на рахунку, а вартість дефіцитного товару зростає погодинно. Найгірша маска від однієї гривні подорожчала до шістнадцяти. Установка для збагачення киснем від 80 000 Грн до 160 000. Де зараз контролюючі органи, здатні у мирний час вичитувати за лікарем кожну кому у виписаному листку непрацездатності?! Якщо події розвиватимуться у тому ж ключі, сусідній з нами район швидко перетвориться на друге Бергамо.   

Минули вихідні і станом на 30.03.20р. у Монастириській районній лікарні залишилося 8 лікарів, здатних надавати медичну допомогу, а отже потік пацієнтів за кілька днів спрямується до сусідніх районів, де за умов, якщо нічого не зміниться, усе відбуватиметься за тим самим сценарієм. Що далі? Те, що відбувається зараз в Італії або Іспанії ми розглядаємо як  дефолт медичної галузі. Він страшніший за будь-який інший, адже за ним стоять конкретні людські життя.

Керівництво нашої галузі бездіє. У заявах можновладців ми чуємо про виділення коштів, а з телеекранів дізнаємось про прибуття вантажів із засобами боротьби з коронавірусом, проте на практиці не отримуємо нічого окрім порад виживати власними силами та традиційних погроз. Наші керманичі досі не спромоглися виробити чітких інструкцій щодо не те що лікування хворих, а навіть поховання померлих, через що Тернопільщина виступила  посміховиськом на цілу країну.

Ми закликаємо наших колег з інших районів долучати правдиву інформацію зі своїх місць, а усіх небайдужих розповсюджувати її та бити на сполох, оскільки реально розуміємо небезпеку і не хочемо перетворення України на другу Італію або Іспанію, адже поки що цьому ще можна запобігти. Доля змилостивилася над нашою країною, не кинувши її у пандемію у числі перших, а навпаки надавши шанс використати чужий досвід, такий гіркий. І на здоровий глузд треба бути цілковито дурними, щоб не скористатися ним.

Ми не боїмося гніву чиновників від медицини, адже тепер є чого боятися по-справжньому. Не боїмося також звинувачень у роздуванні паніки, адже висловлюємо виключно тверезий погляд на речі, натомість вимагаємо від влади негайного забезпечення медичних закладів області індивідуальними засобами захисту, ПЛР-діагностики, та апаратурою ШВЛ, термінової зміни механізмів закупівлі медичного обладнання та матеріалів. Ми вимагаємо негайного замороження будь-яких реформ у медичній галузі, адже коли стається землетрус, тверезі люди чекають на його закінчення та намагаються вижити, і лише потім беруться до будівництва. Вимагаємо від силових структур вжиття максимально жорстких заходів до несвідомих громадян, що ігнорують умовами карантину.

Ми хочемо вижити разом з народом нашої країни.