Нещодавно в Тернополі нагородили лауреатів конкурсу «Людина року-2015». Серед них і багаторічний експерт та шанувальник «Дня», доктор політичних наук, професор кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства ТНЕУ заслужений працівник освіти України, учасник АТО Микола Лазарович.

Упродовж року він був на фронті й нещодавно повернувся до мирного життя. Як писав «День» торік у березні, до війська Микола Лазарович пішов добровольцем. Був командиром взводу в 14-й окремій механізованій бригаді ЗСУ, повідомляє «День».

Майбутній науковець зростав у патріотичній родині на Івано-Франківщині і з дитинства цікавився історією. У батька були заборонені на той час книжки з правдивими відомостями про минувшину України. Рідний дядько, на честь якого його назвали, воював у лавах УПА. Микола Лазарович — учасник помаранчевої революції та революції Гідності. Не стояв осторонь, і коли вирішувалася доля України 1991-го. Будучи патріотом, він передає горіння свого серця студентам, а тому не зміг зрадити власні переконання й пішов на Донбас воювати проти російських агресорів. Як зазначає Микола Лазарович, хоч війна змінила його життя на сто вісімдесят градусів, бо в зоні АТО воно стало іншим, проте загартувала, дала можливість упевнитися в життєвих принципах, позиціях.

«Війна - цинічна, війна - кривава, і в цьому вся Москва»

«Погляди не змінилися, як і не змінюється політика Московії упродовж століть, — каже пан Микола. — Ми ведемо мову про те, що теперішня війна є гібридною. Ніби це щось нове, але гібридну війну, гібридну політику Московія вела щодо України завжди, починаючи із сумнозвісної Переяславської ради, з укладення того самого українсько-московського договору 1654 року, і донині. Богдан Хмельницький тоді не мав іншого виходу. Біда в тому, що після Богдана Хмельницького не знайшлося керівників Богданового рівня. Їх немає до сьогодні. Війна — цинічна, війна — кривава, і в цьому вся Москва, яка не лише проти України подібну політику провадить, а й загалом упродовж своєї історії — проти інших народів, яких гнобить. Куди приходять війська цієї країни, там завжди біда, кров, насильство і завжди брехня».

«Для більшості жителів Донбасу це не їхня провини, а їхня біда»

Як зазначає пан Микола, значною мірою в тому, що зараз відбувається на Донбасі, відіграла роль бездіяльність української влади щодо національної інформаційної політики. «Мав змогу надивитися і московських телеканалів, і сепаратистських, де, по суті, в кожному слові — ненависть і брехня, пересмикування фактів. Український канал працював лише один — ІСТV. Хлопці перемикали канали задля цікавості. Та інформація, що подавалася, пригнічувала — така відверта фальсифікація. Біда в тому, що Українська держава впродовж чверті століття незалежності нічого не робила на тій території, бо подібні передачі були й раніше, та ніхто тим населенням не займався. Тому я би сказав, що для більшості жителів Донбасу це не їхня провина, а їхня біда те, що сталося», — вважає Микола Лазарович.

На думку професора, в пересічних громадян України більше патріотизму, порядності, аніж у політиків, яким вони довірилися. «На жаль, немає реальної боротьби з корупцією. Є лише створення видимості. Немає глибоких економічних реформ. На жаль, ми пішли тією ж дорогою, що й раніше — грубо кажучи, почали «рубати хвоста котові» маленькими частинками. Тобто є своєрідний шок, але по суті — немає терапії. Мені прикро, що наші урядовці не хочуть усвідомлювати, що люди набагато чесніші й патріотичніші за них», — каже пан Микола.

«Тиснути на владу так, щоб не дати козирів московітам»

Втім, хоч ситуація в країні складна, проте змінювати керманичів зараз не на часі. Варто брати уроки зі своєї історії, переконаний Микола Лазарович.

«Сьогоднішню владу є за що ганити, є підстави, мабуть, здійснити перевибори всіх гілок влади, але, на жаль, ми в тій ситуації, коли цього, як на мене, ми не можемо собі дозволити. Я особисто переконаний: наступна Верховна Рада України кращою не буде, а буде гіршою. Так само, як ми почнемо зараз подібні зміни, пертурбації — це лише дасть додаткові козирі Москві. Ми не тільки маємо пам’ятати свою історію, а вже пора брати з неї уроки. Гетьман Виговський, власне, почав боротьбу з Московією, яка хотіла підпорядкувати Україну собі повністю. Виговський на це не пішов і почав боротися. І боровся, треба сказати, доволі успішно, коли переміг під Конотопом московітів ущент. Тоді питання стояло про те, що Виговський зі своїми союзниками міг спокійно іти на Москву. У Москві був переляк. Московський цар виходив у жалобному одязі до населення. Уже були готові втікати до Уралу, але внутрішня опозиція, були там і патріоти, організувала повстання проти Івана Виговського. Іван Виговський замість того, щоб очолювати похід на Московію і, очевидно, маючи можливість тоді раз назавжди покінчити з таким союзником, змушений був зректися влади. Це призвело до того, що Україну було поділено між Московією та Польщею. Тому хоч би яке розчарування було у нас до цієї влади, ми все ж таки повинні пам’ятати, що своїми діями ми можемо призвести до ще гіршого. Тому на владу, без сумніву, тиснути потрібно, критикувати її, але все робити в таких межах, щоб не дати козирів московітам», — стверджує Микола Лазарович.

«У зоні АТО я написав три наукові статті»

Будучи на фронті, пан Микола продовжував наукову роботу. Зокрема, йдеться про тематику Українських січових стрільців, діяльність яких є прикладом патріотизму для наших сучасників.

«У зоні АТО я трохи займався наукою і написав три наукові статті. Опублікував їх і підготував до друку дві книги — «Легіон Українських січових стрільців» та ілюстровану «Історію України». Це були не з нуля книжки, звичайно, повторні видання, але вони істотно збільшилася в обсязі. Книга «Легіон Українських січових стрільців» має вийти буквально днями в тернопільському видавництві «Джура». Якщо вести мову про УСС, то це було одне з джерел, яке примусило багатьох піти до війська добровольцем. Як дослідник січового стрілецтва, я просто не міг підвести героїв моїх книжок, досліджень і вчинив так само, як вони. І січові стрільці билися, і наші сучасники б’ються проти Московії за незалежність. Ця битва однаково відбувається у важких умовах. Не все так легко було для січових стрільців, і про це детальніше можна прочитати у книжці, бо австрійська влада, під’юджувана поляками, намагалася обмежувати багато починів УСС. Так і нині дуже важко, зважаючи на підступи московітів. Є багато подібних чинників. Але завжди слід пам’ятати, що оборона своєї Батьківщини, захист родини — це та свята справа, яку оспівують ще з найдавніших часів, і вона ніколи не втратить актуальності».