Личківці - одне з найцікавішим населених пунктів Гусятинщини, знаходиться у 10 кілометрах на північ від Гусятина на трасі, що веде з обласного центра до Тернополя через Гримайлів і Скалат. В селі збереглися залишку замку, вражаюче великий костел, декілька цікавих пам'ятників та симпатичний романтичний палац.

Поселення вперше згадується у 1562 року, коли воно знаходилося у приватній власності Яна Калиновського. У середині XVII ст. на високому мисі, що утворює річка Гнила зі струмком з романтичною назвою Тайна, Калиновський наказав збудували невеличкий замок для захисту від татар. На півдні і на півночі замкові мури повторювали рельєф місцевості, а на сході сходилися під гострим кутом до оборонної вежі. В'їзна брама знаходилася у західній стіні, пише ternopillya.livejournal.

Замок ніколи не мав серйозного оборонного значення, а скоріше, резиденцією власників містечка, де у випадку військових конфліктів з татарами чи турками ховалась шляхта та місцеве населення. Після Калиновських власниками Личківців були Сєцихи, а згодом - Заборовські. За володарювання останніх поселення втратило статус міста і стало звичайним селом.

Замок почав руйнуватися на початку ХVIII століття, коли дідичі Личківців - подружжя Анджея Францішека та Алоїзи Катаржини з Дружбацьких-Кравецьких почали будувати на території замку костел. Оборонний храм у стилі ренесансу з'явився у 1706 -1708 роках, і як писав історик О. Чоловський, входив до оборонної системи замку. Однак будівництво костелу відбувалося за допомогою каміння з мурів замку.

На початку ХІХ століття руїни замку ще височіли над пагорбом. Але у 80-х роках цього ж століття замкові мури були майже повністю розібрані, у тому числі і для будівництва костельної плебанії. Залишки замку, що збереглися до сьогоднішнього дня, пристосували під капличку.

Але повернемося на найвеличнішої пам'ятки Личківців - костелу. У 1728 році на кошти дідичів села Дружбацьких-Кравецьких проведено реставрацію храму, про що повідомляє напис на порталі. У храмі в 1818 році був похований генерал-ад'ютант Війська Польського, учасник наполеонівського походу на Москву Ян Шептицький. У 1838 році костел був переосвяченй під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Костел був діючим до приходу радянських окупантів. Ті, як то водиться, закрили святиню і пристосували її під господарські потреби. Використання храму не за призначенням нанесло йому непоправної шкоди. Велична пам'ятка стоїть занедбаною, а декілька років тому повністю обвалився дах костелу.

Але храм і досі зберігає деякі елементи декору. Так, добре збереглися оригінальні символи над порталом з латинськими написами «DOM» («Господу найкращому величнішому») та «IHS» («Ісус - Спаситель людства»). Зверху - «Всевидяче око», а знизу - давні слов'янські символи: сонце і зірки.

На пагорбі, де стояв замок, збереглися два цікавих монументи. Один з них, так званий «пам'ятник із щелепою» вже встиг стати символом Личківців. Така цікава назва пам'ятника пов'язана з місцевою легендою. Вона розповідає про те, як син місцевого воєводи захищав честь дівчини від татар, які напали на містечко. Вороги катували хлопця і вимагали викуп, але той, піднявшись на замкові мури, голосно вигукнув, що воїни не вірили ворогові і не здавалися. За це татарським мурза рубанув воєводича по голові і відтяпав йому нижню щелепу. Воєвода ж стрільнув з лука і попав мурзі в око, після чого татари злякалися і втекли.

Насправді ж, напис внизу пам'ятника свідчить, що монумент споруджено на честь Міхала Заборовського, який у 1912 році у віці 28 років загинув під Можайськом від російської картечі. Постамент, на якому стоїть пам'ятник, прикрашений античними «трофеями», а ампірний обеліск з «щелепою» символізує античний шолом Афіни Паллади.

Поруч знаходяться залишки ще одного монументу, названого «Тіням померлих душ». Його встановив власник села Костянтин Заборовський в пам'ять про загиблих у 1830-1831 роках понад 200 мешканців Личківців внаслідок епідемії холери. На величезній колоні стояла алегорична фігура Скорботи. На жаль, від неї залишились лише ноги. Сама з скульптура валяється внизу пагорба біля озера.

На протилежному від замкового пагорбі на початку ХХ століття місцевий пан Темельман звів для себе невеличкий палац. Дуже симпатичний садибний будинок побудовано у стилі романтичної готики з елементами бароко. Стіни палацу потиньковано під камінь. Найбільше ж в будинку приваблює гострий дах, вкритий червоною черепицею.

За радянських часів в палаці розмістилася дільнична лікарня. За часів Незалежності його викупив місцевий мешканець, і зараз він слугує йому за житловий будинок. Слід надати належне новому місцевому пану: замість переобладнання палацу «під себе», він зберіг його автентичність. Новий власник за допомогою місцевої молоді відмив стару черепицю від бруду і наново перекрив нею дах. Побільше б таких панів...