Василь Конько родом із Луганщини. Тернопільщина ввійшла у його долю одразу ж із проголошенням Акта про державну незалежність України. Тоді у Тернополі він проходив військову службу, знайшов тут кохання, створив сім’ю. 

Навіть у страшному сні, каже, не могло наснитися, що на малу батьківщину їздитиме через вогонь війни.

Коли російський агресор з терористами та сепаратистами приніс на його рідну землю смерч розрухи і трагедії, пан Василь узявся за волонтерську діяльність. Йому активно допомагають у цій справі тернопільські підприємці, жителі міста. Знаючи добре дороги Донбасу, зокрема й польові, об’їзні, вирішив, що доправлятиме народну допомогу безпосередньо на передові позиції українських вояків, на найдальші блокпости. Вісім місяців Василевого волонтерства довели ефективність його стратегії допомоги «з рук у руки й на передову».

Евакуйовували жителів Дебальцевого

Вантаж із допомогою Василь Конько відправляє в Костянтинівку Донецької області. Разом із тутешнім волонтером Едуардом Хатмулліним подбали про організацію складу, закупили два позашляховики і два буси, щоб розвозити народну допомогу у військові підрозділи.

За час волонтерства і Василь Конько, й Едуард Хатмуллін сконтактувалися з багатьма колегами з різних областей країни. На початку цього року вирішили об’єднатися у волонтерську групу «Схід і Захід разом». Гасло цієї спільноти: «Хто, якщо не ми!» До її лав увійшли добровольці народної допомоги з Києва, Львова, Тернополя, Краматорська, Донецька, Дружківки, інших українських міст.

Перший рейд волонтерського об’єднання провели на початку лютого. Тоді дебальцівським напрямком активісти доправляли нашим бійцям понад тиждень вантажі, зокрема військову форму, взуття, білизну, маскувальні костюми та сітки, пічки, воду, цигарки, продукти. За цей час, за словами одного з організаторів спільноти «Схід і Захід разом» тернопільського журналіста та архіваріуса Ігоря Крочака, під обстрілами поблизу українських позицій волонтери пройшли-проїхали понад 5000 кілометрів, передали на передову понад сім тонн речей. Допомогли й іншим волонтерським групам, які з технічних причин чи психологічно меншої підготовленості роботи на лінії вогню не могли довезти передачі до адресатів. Побували тричі в Дебальцевому, а також у Попасній, Щасті, інших містах Луганщини та Донеччини.

Волонтери не лише доправляли гуманітарну допомогу, а й вивезли з-під обстрілів майже 20 жителів Дебальцевого. Той ранок закарбувався в пам’яті назавжди. Ворожа артилерія нещадно била, а купки місцевих жителів тим часом тиснулися до будівель у центрі міста, чекаючи на транспорт. Василь Конько вирішив допомогти їм. У місто на великій швидкості волонтери в’їхали на своєму легендарному закамуфльованому бусі Volkswagen Transporter, який нарекли «Балу». Мов на ралі, оминали великі вирви від снарядів. Зупинилися біля однієї з груп. Пан Василь разом з Ігорем Крочаком нашвидкуруч облаштували в кузові такі-сякі сидіння із запасок, каністр і дощок. «Пасажири» сіли. І Василь Конько натиснув на педаль газу: на спідометрі — 120—130 км/год. В Артемівську на автовокзалі волонтери попрощалися з евакуйованими, декому дали гроші на дорогу. У відповідь крізь сльози звучало щире «Дякуємо!»

І знову рейд

Як розповідають Василь з Ігорем, волонтерська робота на передовій — на межі військової служби та доброчинства, психологічної допомоги бійцям. Прорив до наших частин відбувається на великих швидкостях, найкраще — на межі дня й ночі, ворожі коригувальники й снайпери в цей час також мають обмежені можливості. Повертатися доводиться вже вночі без світла фар, часто в снігопад, дощ і ожеледицю, міняючи пробиті осколками колеса. Після першого рейду на дебальцевському напрямку волонтери об’єднання «Схід і Захід разом» довго не відпочивали. Підготували черговий вантаж — майже п’ять тонн і 23 лютого знову рушили на Донбас. Продукти, матраци, комбінезони, воду, військову форму, взуття тощо розвозили теж на «Балу».

Розмовляв телефоном із Василем Коньком, Едуардом Хатмулліним, Ігорем Крочаком. Повідомили, що відвідують далекі передові блокпости та опорні пункти. Селище Кримське, Луганське, блокпост Миронівський (неподалік Дебальцевого), Попасну вже побачили, на них чекають інші населені пункти Донбасу. Панові Василеві вдається впевнено кермувати «Балу» фронтовими дорогами й щасливо повертатися на волонтерську базу. Мають намір побути ще кілька днів на буремному українському сході, тоді повернутися на захід, щоб знову зібрати гуманітарну допомогу.

Ігор Крочак попросив щиро подякувати рідному колективу Державного архіву Тернопільської області, дівчатам, які сплели велику маскувальну сітку на бронетехніку й сплели багато шкарпеток у вільний від роботи час. Усе це він передав нашим бійцям, пише Урядовий кур’єр.