«Терен» поспілкувався із директором Тернопільської спеціалізованої школи №3 із поглибленим вивченням іноземних мов Надією Будій. І принагідно вирішив передати вітання усім учителям і педагогам.

    Нагадаємо, День учителя - одне із найбільш шанованих професійних свят в Україні. За часів Незалежності його відзначають у першу неділю жовтня. Цього року – 2 жовтня.

«Говорити – важко чи неважко не доводиться»

• Надіє Дмитрівно, у школі ви працюєте із 1991-го. Маєте почесне звання «Заслужений вчитель» і педагогічне звання «Вчитель-методист», а також є кандидатом педагогічних наук і вчителем вищої категорії. Дійсно мріяли про таке?
• Так, скільки себе пам’ятаю, прагнула бути педагогом. Власне, це – зрозуміло, адже я росла у родині учителів. Тож мій вибір фаху був дуже усвідомленим.

bydij

За плечима – 25 років педагогічного стажу. Мені видається, що вони минули, як один день. Школа надає мені наснагу. Я тут черпаю настрій, позитивні емоції. І мені далі хочеться робити добрі справи для школи і для дітей, яких я люблю…

• А чому вирішили стати вчителем початкової школи?
• Річ у тім, що у мене була дуже хороша вчителька початкових класів – Любов Ярославівна Мадич. Це і зіграло визначальну роль. До слова, принагідно хотіла б і її також привітати зі святом…
• Директором школи №3 ви стали близько року тому. Складно було робити цей крок? Адже ви багато років обіймали посаду заступника директора із навчально-виховної роботи у початкових класах цього ж навчального закладу…
• Говорити – важко чи неважко не доводиться. Краще підходить слово «відповідально». Цей крок я зробила усвідомлено, коли відчула підтримку педагогічного колективу, моїх друзів, із якими я працювала пліч-о-пліч 25 років.

    Хотіла б додати: проблеми школи знаю і як учениця, адже я – випускниця школи №3. Звісно, цей навчальний заклад мені рідний. Тож мені не байдуже, яким він стане. І коли мені довірили керівництво школою, я була готова взяти на себе таку відповідальність.

«Усе, що ми робили, це - на благо дітей»

• Попередній директор очолював колектив школи №3 доволі довго. Чи не складно вам було посісти його місце?
• Для мене завжди прикладом керівника був Степан Іванович Дудяк, який присвятив нашій школі аж 40 років свого життя. Саме він колись запропонував мені першу роботу – посаду вчителя основ дизайну, а також вчителя української мови у початкових класах. Помітила, що у Степана Івановича ніколи не було у школі другорядних речей: важливим є і те, як ти зустрічаєш учнів зранку, і те, як вчителі проводять уроки, і те, яке дозвілля діти мають на перервах.

    Окрім того, він постійно дбав про зміцнення матеріальної бази школи. А коли для школи купили комп’ютери, він першим сів навчатися! Тобто був для нас прикладом в усьому. Зважте і на те, на який рівень він підняв розвиток художньої самодіяльності. Мало не в кожному класі тепер є свій хореографічний колектив.

    Саме тоді, коли він був директором, у школі створили хорову капелу «Калина» і зразковий танцювальний колектив «Весняний подих». Відтак у школі відкрили окремі ставки для вчителів. Традицію ми продовжуємо.

• Рік минув. Як вам працювалося?
• Я вважаю, що добре (посміхається)… Звісно, робота – непроста. У школі навчається 1040 учнів, працює понад 100 педагогічних працівників. Так, кожен – зі своїм характером, зі своїми проблемами, власним ставленням до роботи.

    Мені дуже допомагає те, що я завжди намагаюся бачити у людях кращі риси і «підносити» їх. Діти завжди оцінюють щире ставлення, а тому у нас – хороші стосунки. Звісно, рік без проблем не минув. Але все, що ми робили, це - на благо дітей.

«Ми вважаємо себе елітним закладом»

• Школа №3 належить до так званих «елітних», а це - як «плюси», так і «мінуси»…
• Якщо ставитися до слова «елітний» у розумінні – виховання інтелектуальної еліти України, то ту я бачу лише плюси. Ми дійсно працюємо із дітьми, аби вони насправді стали інтелектуальною елітою.

    Знаю, що дехто вкладає у слово «елітний» інший зміст. Я б сказала, що це – не головне. Адже у кожній школі Тернополя навчаються діти відомих городян – бізнесменів, депутатів, митців… Словом, тих, хто чогось досягнув у житті і вимагає, можливо, якось особливого ставлення до свого нащадка. Ми вважаємо себе елітним закладом лише тому, що наші діти люблять учитися. Тому, що наші учні зростають у родинах, де їх люблять і бажають їм кращого. Якщо до нас віддають своїх діток відомі люди, ми тішимося, але відчуваємо, яка відповідальність лягає на наші плечі. І взагалі, у такому статусі – більше «плюсів», ніж «мінусів»…

1-veresnya2

• Відносини із батьківським колективом. Як ви їх налагоджуєте? Я маю на увазі саме доволі гострий момент допомоги навчальному закладу…
• А тут у нас якраз проблем із цим немає. Усі питання, пов’язані із матеріальним станом школи, ми намагаємося розв’язувати лише на добровільній основі. Тобто, якщо батьки мають змогу допомогти школі, ми їм за це дуже вдячні. Але жодних зборів, поборів і обов’язкових внесків немає. Наші батьки і так дуже активно підтримують школу. Кожен – у силу своїх можливостей.
• У вашій школі цього року відремонтували дах. Звідки ці гроші?
• Так, цього року ми отримали значну підтримку із міської казни. Тож ми успішно освоїли 1,5 млн грн на капітальний ремонт покрівлі. Наразі триває ремонт фасаду спортивного залу. За час моєї роботи у школі, я не пам’ятаю, щоб ми такі гроші отримували. Це дуже окрилило батьків, тому вони самі зголошувалися – пропонували допомогу. Тож нам так вдалося здійснити ремонт кімнати гігієни для хлопчиків. Об’єкт – надзвичайно капіталомісткий, адже від часу створення школи туалет фактично не ремонтувався. Оскільки ми ще отримали суму – по 100 грн на кожну дитину у школі, то змогли облаштувати і туалет для дівчаток на другому поверсі. Купили ще деякі будматеріали, фарбу… У результаті – цього року школа до 1 вересня суттєво оновилася.

    До речі, саме батьки допомогли повністю змінити підлогу у роздягальнях біля спортзалу, у коридорах і в учительській. Вдалося зробити ремонт системи опалення, замінили у кількох кабінетах старі меблі, а також двері. Школа цих коштів не бачила. Батьки самі все купували, замовляли і сплачували за роботу. Які ж можуть бути тут проблеми? А на засіданні шкільної ради ми завжди звітуємо про підготовку школи до нового навчального року, вказуємо прізвища батьків, які виконали певні роботи, на певні суми.

1-veresnya3

    Суттєва фінансова та інша допомога, до слова, надходить і від підприємця, який надає у нашій школі платні освітні послуги. Я маю на увазі підготовчу школу для майбутніх першокласників. Завдяки такій співпраці, ми маємо кошти на найнеобхідніше – фестивалі, семінари, поїздки, а не збираємо гроші з батьків.

«Не всі запропоновані зміни мені до душі»

• Про реформу в освіті говорять багато. Але чи все, що пропонується, має сенс?
• На мою думку, у школі потрібно запроваджувати профільність. Так, про Концепцію нової школи говорять багато. Але за 25 років я вже кілька разів «переживала» реформування освіти. Проте далі впровадження змін у початковій школі ніхто не пішов. Хоча саме початкова освіта в Україні є дуже сильною. Наприклад, коли наші діти виїздять за кордон, то там завжди стають кращими учнями, отримують дипломи. Адже базу тут отримують найкращу!

Натомість у програмі старшої школи є чимало зайвого, а деякі дисципліни просто дублюють одна одну. Набагато краще було б, якби діти, зважаючи на те, до чого мають схильність, обирали профільний напрямок, який би вивчали глибше. І не витрачали час на те, що їм ніколи у житті не пригодиться. Тоді зменшилося б і загальне навантаження на учня. Адже не секрет, що наші старшокласники часто недосипають через кількість завдань, які треба виконати. Звісно ж, базові дисципліни – у тому чисті, українська мова та історія України - мали б бути обов’язковими для всіх.

• Новації у програмі початкової школи. Як ви їх оцінюєте?
• Як на мене, вони не є радикальними. Насправді, ми вже давно не ставимо оцінок у першому класі. Натомість заохочуємо учнів словесно, хвалимо за добре виконану роботу. Відмовимося і від ручки із червоним чорнилом. Не проблема! Але ж – якщо є помилки, неправильне розв’язання завдання, то вчитель мусить на це вказувати. Інакше, дитина і далі буде помилятися…

    Так, не всі запропоновані зміни мені до душі. Наприклад, не можна оголошувати оцінок перед класом. Але як на мене, це дуже схоже на «зарплату у конверті». Як тоді довести, що оцінювання було об’єктивним? До того ж, у старших класах без оцінювання, особливо на таких уроках, як хімія, фізика, - не обійтися. Слухаючи відповіді своїх друзів, діти самі повторюють матеріал і, відповідно, краще його розуміють.

    Інше – за темп читання у початковій школі тепер оцінки не виставляють. Ну, добре. Але ж усім зрозуміло, що дитина, яка читає 130 слів за хвилину, буде швидше засвоювати інформацію за ту, яка читає 50 слів. Зрештою, ми оцінювали не лише швидкість, а й розуміння дитиною тексту. Хоча акцент на розвиток творчих здібностей у дитини мені у реформі освіти дуже імпонує. Адже людина, яка вміє творчо підійти до будь-якої справи, однозначно буде попереду і знайде себе у житті…

• Наостанок. Школа вашої мрії – яка вона?
• Школа – родина – дитина. Цей трикутник стає міцним оплотом, коли є взаєморозуміння, взаємоповага, взаємопідтримка. Школа має бути для дитини. На уроці учень повинен бути на свіжому повітрі, посидіти на лавочці чи навіть прилягти на травичці. Щоб були незвичні, нетрадиційні уроки, зустрічі із цікавими людьми. Учитель і учень мають розуміти один одного…

Фото і відео із сайту школи - school3.com.ua

«Терен» бажає усім освітянам міцного і непохитного здоров’я, трепетного ставлення від учнів і успіхів у всіх починаннях. Із прийдешнім Вас святом учителя!