В Україні суттєво обміліли молочні ріки. Вже тривалий час уряд і Верховна рада не розглядають підтримку тваринництва, і, зокрема, молочного стада, серед пріоритетів розвитку сільськогосподарської галузі. Ця справа стала  низькорентабельною, а нерідко – збитковою. Тому й не дивно, що фермери і невеликі сільгосппідприємства не бажають займатися тваринництвом. Утримують дійне стадо, з одного боку, великі агроформування, а з іншого – індивідуальні господарства, які не можуть забезпечити належних умов, щоб виробляти високоякісне молоко. Керівництво компанії „Агропродсервіс” знає рецепти порятунку тваринницької галузі в Україні і може запропонувати їх найвищим аграрним чиновникам і депутатам.

Чисельність поголів’я ВРХ, в тому числі корів як на Тернопіллі, так і в Україні загалом, з року в рік стрімко скорочується. Коли ще десять років тому (станом на 1 січня 2007 року) в усіх категоріях господарств області утримувалося майже 142 тисячі голів дійного стада, то нині залишилося менше 95 тисяч. Із цієї кількості майже 90 відсотків маньок і муньок доглядає населення. Та мешканці сіл і селищ все частіше відмовляються від корів. Худоба масово йде під ніж, адже утримувати її стає дедалі дорожче. Селяни переходять на інші види діяльності або взагалі виїжджають на закордонні заробітки.

Проте за інформацією департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації, нині в області ще залишилося відчайдушних 1450 домогосподарств, в яких утримується троє і більше корів. Переважна більшість цих індивідуальних господарств не можуть забезпечити належного утримання і годівлі тварин, і тому 85-90 відсотків обсягів молока від їхніх корів – низької якості, неґатункове, яке люди змушені реалізовувати за безцінь – в даний час по 5 грн за кілограм.

Певним порятунком стали молочні кооперативи

Для того, щоб продавати молоко дорожче і в такий спосіб підвищити свої доходи, декілька сотень мешканців області у різних селах області знайшли вихід – вони об’єдналися в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи(СОК) молочного напрямку. Однак таких структур в нашій області обмаль – аж... чотири: „Лосятинське молочне джерело”(в селі Лосятин Кременецького району), „Годувальниця” (село Біще Бережанського району), „Бучацький екопродукт” (село Підзамочок Бучацького району) та „Ратай” у місті Заліщиках. Для старту діяльності вони отримали підтримку з різних джерел – міжнародних фондів, великих українських агроформувань і обласного бюджету і більш-менш дають собі раду. Наприклад, придбати продуктивне дійне стадо кооперативу „Лосятинське молочне джерело” допоміг Міжнародний благодійний фонд „Добробут громад”, а холодильне обладнання – обласна програма підтримки сільськогосподарських кооперативів.

Кооператив „Годувальниця” підтримав фонд, створений новим керівництвом агрохолдингу „Мрія”. Він допоміг закупити холодильну установку, насос для викачування молока, мийну техніку, лабораторію для визначення якості молока. Селянам, які об’єдналися в СОК „Бучацький екопродукт”, продуктивних корів на пільгових умовах продає товариство „Бучачагрохлібпром”

Та одночасно з молочними сільськогосподарськими кооперативами мали б розвиватися молочні сімейні ферми. Багато в чому повчальним є досвід діяльності Крайового Союзу Господарсько-Молочарського („Маслосоюзу”), який набрав значного розмаху в період між двома світовими війнами. Промовисті дані – у 1938 році „Маслосоюз”, який об’єднав на той час 136 молочарських спілок Галичини і дві тисячі пунктів прийому молока, експортував у європейські країни 112 тисяч тонн виробленого ним масла.

Проте на Тернопіллі досі немає жодної молочної сімейної ферми!

Генеральний директор компанії „Агропродсервіс” Іван Чайківський детально обґрунтовує, як треба планувати створення таких ферм:

- На ринку молока можуть працювати і великі сільськогосподарські підприємства, які утримують тисячу і більше дійних корів, і невеликі сімейні ферми. Держава мала б допомогти створити на Тернопіллі хоча б одну таку ферму, на базі якої можна було б навчати і зацікавлювати інші сім’ї. Без цільової державної програми ніхто цього не зробить – як у фінансуванні, так і навчанні. Адже молочно-товарна ферма на 20 чи 30 корів потребує великих і довгих інвестицій. Бо ніхто не знає, яка з телятка буде корова через три роки. Крім того, корова має отримати найкращі корми, а для них – техніку, яка коштує сотні тисяч доларів. А в людей, крім бажання, таких коштів немає. Далі слід зважити, що частина корів працює на твою зарплату, бо члени сім’ї працюють вдома, нікуди не йдуть на роботу. Не варто забувати і про витрати на утримання худоби. Відтак, треба добре обрахувати поріг беззбитковості, і тоді можна буде побачити: для того, щоб створити одну ферму з усім необхідним, треба інвестувати певну суму коштів, наприклад $100 тисяч. Необхідно прорахувати рентабельність цього виду бізнесу, щоб був на рівні не менше 20 відсотків. Бо ця справа має бути економічно обґрунтованою і економічно вигідною.

Сімейну молочну ферму створили, але в сусідів

А по сусідству, на Івано-Франківщині, таку ферму вдалося створити, і діє вона вже не перший рік. Бо до цього доклала зусиль обласна влада, яка розробила і профінансувала відповідну програму. Віктор Бурачок із села Дички Рогатинського району вирішив господарювати на землях свого діда, у 1941-ому розкуркуленого і вивезеного в Казахстан червоними визволителями. Він відновив хліборобські традиції роду, заснувавши у перші роки незалежності фермерське господарство. Тепер пан Віктор разом з дружиною та сином Олександром обробляють 9,5 гектарів землі, де вирощують зернові культури, мають невеликий сад і пасіку. Ці господарі обладнали частину ферми, де утримується вісім корів української чорно-рябої породи та 13 теляток. І в даний час родина Бурачків реалізовує односельцям молоко, так би мовити, з коліс, неохолоджене, а його надлишки продає на ринку Рогатина – по 9 гривень за кілограм.

Фермер поки що не скористався фінансовою підтримкою проекту „Розвиток молочного бізнесу в Україну”, що фінансується урядом Канади і працює з сімейними молочними фермами. Бо для цього слід було провести велику роботу - встановити автопоїлки (для чого потрібно будувати водонапірну башту і підтримувати тиск у 2,5 атмосфери), килимки у стійлах, підняти кормовий стіл на 20 сантиметрів та виконати інші умови, які б забезпечили отримання високоякісного молока від корів. Наразі ресурсів для цього господарство не може нагромадити. Однак воно отримало підтримку з іншого джерела. У 2015 році за кошти обласного бюджету фермер Віктор Бурачок зміг придбати п’ять породистих телят та установку індивідуального доїння. Це господарство планує розширити ферму, в якій буде утримуватися 20 корів. А для цього треба закінчити другу половину стайні – обладнати стійла, змивний канал, збірник для гною і т.п. І тоді з’явиться надія на забезпечення високої якості молочної сировини, щоб поставляти її на переробні підприємства, чого вимагає від нас ЄС.

- Ми не маємо найманих працівників, все господарство пораємо власними силами – я, дружина та син Олександр, - розповідає про життя цієї сімейної ферми її власник Віктор Бурачок. – І ледве зводимо кінці з кінцями. Із 2017 року різко зросли суми податків, які стають непосильними для такого господарства, як наше. Ми є платником єдиного податку четвертої групи, і з цього року розмір земельного податку підвищили до 0,95 відсотка від нормативної грошової оцінки землі. Мінімальну заробітну плату підвищили теж підвищили удвічі - до 3200 грн, а це означає, що розмір єдиного соціального внеску зріс до 704 грн в місяць плюс ПДФО, тобто податок на свої доходи, бо своєї зарплати ми фактично не отримуємо. Усі ці податки становлять понад дві тисячі гривень  щомісяця. Постійно дорожчає електроенергія, за яку з 1 березня наше господарство як споживач електроенергії другого класу напруги вже змушене платити 211,74 коп за 1 кВт/год (це - без ПДВ). Наші уряди давно перестали домовлялися з виробниками міндобрив і нафтопереробними підприємствами про поставки їхньої продукції сільгоспвиробникам за пільговими цінами. І тому вже п’ять років ми не купуємо ні аміачної селітри, ні інших добрив, бо вони надто дорогі, а удобрюємо поля лише органікою, тобто гноєм, яке виробляють наші корови. А дизпальне змушені купувати  вроздріб за високими цінами – по 24- 25 грн за літр.

Державні програми скорочені, молочної сировини бракує

У 2014-2016 роках були до мінімуму скорочені державні програми підтримки тваринницької галузі. У цьому році на підтримку тваринництва у держбюджеті передбачено 170 млн грн, що більш ніж утричі більше, ніж торік (50 млн грн). Не варто сподіватися, що ці кошти допоможуть стабілізувати поголів’я ВРХ і не допустити його майбутнього спаду, бо ця підтримка має розподілятися пропорційно сплаченим сумам ПДВ. Але Кабмін зволікає із затвердженням механізму цього розподілу і на момент написання статті його ще не оприлюднили.

Тому найбільш актуальна проблема – гостро бракує молочної сировини для переробки. Директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Віталій Луй розставляє, начебто, правильні акценти:

„Молочне скотарство відстає від наших потреб так само, як вівчарство чи козівництво. Ми всі відчуваємо брак цих продуктів на ринку і розуміємо, що тут є потенціал. Уряд мав би вибрати  правильні акценти, сфокусувати цільову допомогу, бо ресурси обмежені, щоб ці галузі розвивалися. Я переконаний, що тут потрібна дотація на одиницю виробленої продукції – тонну молока чи тонну м’яса, щоб аграрій був зацікавлений виробляти якомога більше, офіційно показувати це в статистиці  і отримувати від держави допомогу”.

Та якби ще той чи інший обласний чиновник від АПК зміг впливати на забезпечення державної підтримки молочного виробництва!

Генеральний директор компанії „Агропродсервіс” Іван Чайківський пропонує такий вихід із цієї ситуації:

- Нам треба створювати асоціації, які будуть контролювати чесність молокопереробних підприємств щодо утворення ціни. Можливо, члени такої місцевої асоціації згодом увійдуть до складу всеукраїнської громадської організації, якою є, наприклад, Всеукраїнська аграрна рада чи  Асоціація виробників молока, щоб мати інформацію про ціни на молоко, ринки і т.п. Тоді можна йти до переробників і казати їм: дайте нам частину переробних потужностей. Тоді переробники зрозуміють, що зі здавальниками молочної сировини слід рахуватися. Так сталося з кооперативами в Європі і США. І нині там вся переробка молока належить фермерам і кооперативам.

Отож не варто винаходити велосипед у підтримці молочної галузі. Треба лише навчити вміло ним управляти.

Петро Мирний

Фото автора