Неоготика поблизу Тернополя
Побачити недіючий неоготичний костел у Сороцькому Теребовлянського району я планувала давно: на фото він мав вражаючий вигляд.
І ось нарешті я в дорозі. Кільканадцять кілометрів ровером долаються легко — з двох боків як не поля, то села, іноді обабіч хабази, де багато вродило яблуками і їхній запах супроводжує. Дорога, варто сказати, непогана — лиш відтинок від Козівки до Сороцького бажає ліпшого.
Костел я побачила ще здалеку, і вже тоді стало зрозуміло, що дві години, проведені в намотуванні педалей, недаремні.
Як і вся неоготика й готика, він вражає своїми формами та лініями — те, як масивна наче б то споруда тягнеться до неба, ось-ось злетить, заворожує. А додайте всі деталі, які можна розглядати довго-довго, медитуючи на їхню досконалість, то зможете уявити ті переживання, що накочуються біля нього.
Всередині багато простору, перетнутого колонами, просвічують ребра склепінчастих стель, залишки вітражів дивовижні на тлі неба. Останніх, мабуть, шкода найбільше, бо й те, що від них залишилось, красномовно свідчить про їхню красу. Гвинтовими металевими сходами можна піднятись на хори. В тому круговому русі було щось від ритуалу — ти вже не можеш зійти зі шляху, залізо трохи вібрує від кроків. Є велика дерев’яна драбина, що веде, очевидно, на дзвіницю, але нею я не ризикнула підніматись.
Наостанок про історію храму. Про неї можна прочитати, приміром, текст Дмитра Полюховича «Сороцьке - сюди навіть Богородиця завітала». А наразі короткий витяг із статті:
«Храм звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом Міхала Віктора Баворовського (1860-1933) та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської (1862-1919). Східну стіну храму досі прикрашають об'єднанні спільною графською короною Хоча сам храм звели за якихось 5 років, його остаточне оздоблення завершили тільки в 1939 році. Через кілька місяців по тому спалахнула Друга світова війна і незабаром прийшли «совіти»... Потім німці ... Потім знову повернулися «совіти». Останні, восени 1944 року, і закрили костел.
...У повоєнні роки храм перетворили на зерносховище, потім склад мінеральних добрив. Аби вантажівки могли заїздити всередину господарники зруйнували частину східної стіни та поставили ворота. У сімдесяті, випадково чи ні, загорівся дах. Пожежа крім покрівлі знищила приголомшливі вітражі роботи кращих французьких майстрів. Від них збереглися лише фрагменти».
Анна Золотнюк
Фото авторки
