Учасники заходу на горі Гонтовій, що у Зборівському районі, молитимуться за мир в Україні і спокій душ полеглих борців за її волю.

30 серпня о 16.00 годині на вершині гори, де торік у переддень Державного Прапора України з ініціативи збаражчанина Олега Кокайла було встановлено та освячено велетенський синьо-жовтий стяг, який бачать одразу жителі трьох районів – Зборівського, Кременецького та Збаразького, відбудеться молебень та концерт за участю аматорів з довколишніх сіл.
Так зароджується нова традиція патріотів – разом збиратися з нагоди Дня Прапора та Дня Незалежності України саме на вершині цієї унікальної гори.
За переказами старожилів, тут знаходилися великі ритуальні камені і, скоріш за все, стояв дерев’яний язичницький ідол. В давні часи тут був кордон між Руським і Волинським воєводствами. Саме тут пролягав сумнозвісний «чорний шлях», яким татарська орда гнала українців у неволю. Проходив через цю місцину важливий торгівельний шлях з Києва у Галичину – зі Збаража через Глиняни до Львова. Цими місцями зі Збаража до Зборова йшли полки Богдана Хмельницького у 1649 році. А в 1651 році біля Гонтової відбулася велика битва між козаками, які поверталися з Берестечка, і крилатими гусарами Яреми Вишневецького. Досі у полях стоять мовчазні свідки цієї трагедії – білі кам’яні хрести. Місцеві жителі переказують легенду про козака на білому коні, який нібито щоночі з’являється на місці бою.
гора Гонтова позначена на середньовічній карті Гійома Боплана. Тут була корчма – заїжджий двір при збаразькому гостинці, де зупинялися і вельможі, і голота. Ця корчма була вкрита дерев’яними дощечками – гонтом. Саме тому село на південному схилі гори отримало назву Гонтова. Його можна вважати взірцем польської колонізації українських земель.

Михайло Горішній
З 1772 року, після розпаду Речі Посполитої, через село проходив кордон між Австрійською та Російською імперіями. На горі була митниця і прикордонний пост. Директор місцевої школи Михайло Горішній стверджує, що на полях поблизу Гонтової відбулася перша сутичка у Першій світовій війні – у 1914 році російська кіннота несподівано атакувала австрійський прикордонний пост. Через рік австріяки повертаються сюди і перетворюють гору на неприступну фортецю. Донині на її схилах збереглися залишки військових бетонованих укріплень або кулеметних кліток – довготривалих вогневих точок (дотів). Особливо багато їх у лісах довкола гори, а у Мильному така військова споруда збереглася повністю.

Залишки дотів
Однак натиску російської армії австрійські жовніри не витримали. Влітку 1916 року під час Брусилівської офензиви село Гонтова було повністю спалене. Місцеве населення евакуювали вглиб Австрійської імперії.
У 1917 році, коли сюди повертається фронт, трапилася ще одна трагічна подія біля гори Гонтова – частина російських військ (Варшавський і Остроленський піхотні полки), яка втомилася від війни, вирішила залишити поле бою. Дорогою із села Залозці солдати заночували біля Гонтови на хуторі Окіп. Тут їх атакували свої ж – загинуло майже 300 російських військових. Радянська влада зрівняла могили солдатів з землею.
Є ще один цікавий історичний факт – у 1930 році на горі Гонтовій було освячено 15-метровий дерев’яний хрест на місці будівництва монастиря отців редемптористів, проект якого розробив архітектор зі Львова, поляк Міштал. Його родина жила у Гонтові. Ця обитель мала замкнути «трикутник» – Почаїв, Підкамінь, Гонтова. Однак цим планам завадив початок Другої світової війни.
У 1944 році біля Гонтової з’явилися відділи УПА “Меча”, “Дуная” та “Сокола”. Повстанці запропонували полякам разом боротися проти радянського окупанта. Але ті відмовилися, більше того – тісно співпрацювали з більшовиками, які забезпечували їх зброєю та боєприпасами. Поляки, по суті, відкрили проти українців другий фронт. Для них це був смертний вирок. Є також свідчення старожилів про те, що більшовики всіляко посилювали ворожнечу між українцями і поляками. У одному з таких спогадів йдеться про те, що у селі Мильно енкаведисти нашвидкуруч переодяглися у форму УПА, а вже вночі село Гонтова охопило полум’я. Загинуло багато місцевих жителів.
22 грудня 1944 року Гонтову залишив останній мешканець села і більше ніколи поляки сюди не поверталися. З часів Другої світової війни схил гори більше ніхто не заселяв.
Варто зауважити, що історичні документи свідчать, що у 1946 році у лісах біля гори загинуло 17 упівців сотні особливого призначення під керівництвом “Гордієнка”. Взимку 1946 – влітку 1947 року у Дідковецькому лісі базувалася чота командира “Кручі” із відділу “Сіроманці” військової одиниці “Лисоня”. Тоді тут загинули шестеро повстанців з роя “Коника”.

Джерело: Народне слово

Фото - "Терен"