Незвичайна, ще зовсім молода поетеса та просто дівчина з теплою посмішкою, яку дарує у своїх творах читачам. Учасниця літературної студії «Сім Герц», учасники якої нещодавно презентували свою антологію "с(Ш)тиль". Живе, любить, творить надзвичайне у чомусь, будучи незвичайною. Поезія приносить їй щастя. Поезія –це вона.

Вперше я зустрілась з Лесею Ясніцькою, коли  взяла в руки її книгу «Світ з моєї сторони» та прочитала її. Мене захопило. І зробити інтерв’ю з цією загадковою особистістю надихнули мене її вірші. Саме з такими думками я йшла на зустріч з Лесею. Розмова відбувалася в невимушеній атмосфері.

- З яких років ти відчула, що поезія – це твоє?

- Мабуть, з 12 років. В мене батько пише вірші і я зацікавилась цим.Пізніше ми з ним записали перший вірш разом і вже після того я почала писати.

- Яке місце в твоєму житті займає поезія?

- Мабуть, одне з найперших .

- Чи були такі вірші, які ти писала в свої переломні моменти? І чи взагалі були такі моменти?

- Всі вірші я пишу в свої переломні моменти, тому що якогось одного натхнення не вистачає. Це має бути якась важлива подія, яка має відбутись або відбувається. Ось це про що я говорю, то це має бути схоже на стрибок з парашутом . Це має бути ніби поштовхом, щоб відбувся каламбур в голові.

- Я знаю, що в тебе є хлопець. Тому,  чи стало твоїх віршів більше?

- Звісно(сміється). Про це не може бути й мови . Це мої перші стосунки, тому, звісно, це був лише плюс, нові теми в моєму написанні. У мій список віршів додалось 6-7 творів про кохання .

- Часто відвідує тебе муза?

- Раніше, роки два тому, я могла писати вірш чи не раз на тиждень, але ті вірші не мають для мене ніякої цінності. Це така підготовка до чогось,як от ходиш в дитсадочок, то так само й в мене. Тобто це ніби мої маленькі діти, яких я писала та виховувала. А потім вони підростали і тих дітей я зараз просто пам’ятаю.

- Чи проявляється війна в твоїй поезії?

- Так, війна – це така тема, яка не могла оминути поета, не могла не торкнути його душу. Я не писала про якісь суспільноважливі теми, а писала саме те, як зачепила мене війна та мої думки. Тому що я не на стільки розумію цю ситуацію, я далека від того сучасного світу, в якому все відбувається. Я живу в уявному, фантастичному світі. Я не була в центрі подій, я писала про свої переживання та як я дивлюсь на це все.

- Чи плануєш ти надалі пов’язати своє життя з поезією?

- Я думаю, що я і поезія – це дві невід’ємні речі. Я без неї не зможу залишатися собою. Вона мені дає почуватися легко, коли я не маю кому виговоритись та виплеснути свої емоції, тоді й не треба бігти когось шукати ти просто пишеш вірші та стаєш досить щасливою людиною і це досить цікавий і незвичний процес.

- Яке твоє життєве кредо?

- Я не живу за якимись рамками, кредо, як ти кажеш. Я вважаю, що найбільш важливим для мене є почувати себе просто щасливою  та вільною у цьому житті.

Віолета ШЕВЧУК (редакційна пошта)