Ренесансно-готичний костел у Язлівці (фото)
Язловець, що Бучацькому районі області - місце неймовірне, як не глянь. Тут доста лігумінів для тих, хто любить давні споруди, особливо монументального штибу. Церкви Святого Миколая та святого Михаїла, костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, замок і палац. І все в оточенні буйної та до запаморочення красивої природи.
Але про все зразу не напишеш, тож нині мова піде про домініканський костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Ця пам'ятка національного значення - найдавніша частково збережена мурована сакральна споруда Бучацького району. Збудований костел в 1589-1590 роках у ренесансно-готичному стилі.
Аби зрозуміти архітектури деталі, варто звернутись, приміром, до статті «Язлівець – місто ренесансу» Олега Рибчинського для часопису «Ї». «У своїй основі костел є величною однонавною будівлею, накритим всередині плоским дерев’яним стропом з ХІХ ст. Багатобічне закінчення апсиди має пізньоготичне склепіння. Від фронту стоїть потужна чотирибічна вежа, яка нагадує у верхньому ярусі дзвіницю вірменської катедри у Львові. Оборонний характер надають костелові дві півколисті вежі, які прилягають до нави, творячи ніби трансепт святині. До апсиди дотикається з північної сторони засклеплена захристія. На фасадах привертають увагу бічний чудовий пізньоренесансовий портал та скромніший при головному вході. Зовнішнє упорядкування з ХІХ ст. У передсінку є скромний надгробок Миколая Ґомулки, перенесений сюди з цвинтаря. Костел оточує довкола мурована огорожа». На жаль, мистецькі твори подомініканського костелу до сьогодні невідомі. Про них збереглися лише окремі нотатки – у 1931 році зроблено запис про знищеність пам’яткових кам’яних скульптур у Язлівці; у 1931 році були зняті та відіслані пам’яткові скульптури з костелів у Жидачеві, Бережанах та Язлівці до Дієцезального музею у Львові».
Отже, костел варто побачити, розглянути та обійти навколо кілька разів. А потім зайти всередину. Як і всі покинуті костели, він гіпнотизує величезним вільним простором і залишками сакральних розміток. Якщо проникнутись настроєм, то ці портали, півзбережені розписи витворюють якусь свою реальність зникому й тактильну. Тут ти ніби всередині приміщення, а водночас назовні, ніби все ще є сліди людської діяльності й ніби вже господарює природа й розпад. Як у тій казці про дівчину, що йшла та їхала, була з подарунком і без. Ці межові стани й переживання — нагода випробувати своє розуміння, з чого власне складається простір, що робить його сакральним, що робить його людським у якнайширшому розумінні цього слова. Чого тут більше – присутності чи відсутності.
Фото авторки
Анна Золотнюк.
