У затишній квартирі Лариси Бойчун безліч плетених виробів із лози: кошики, вази, хлібниці, цукерниці, настільні лампи, сувенірні ліхтарі, дитячі коляски та ще стільки всього, що можна сміливо музей створювати.

Про це пише «Сільський господар плюс».

Лозоплетінням я займаюся вже більш як чверть століття, розповідає талановита майстриня з Чорткова. – Спочатку це була, так би мовити, гра з лозою. Я ближче знайомилася з цим ремеслом. Пробувала плести вироби і одразу роздаровувала їх. Згодом ця справа так мене захопила, що я стала дедалі більше їй віддаватися. Так моє хобі перетворилося в основну роботу.

У Чорткові Лариса Бойчун – єдина майстриня з лозоплетіння. Раніше жив ще один умілець – Олександр Летун. Від нього жінка брала уроки плетіння великодніх кошиків. Згодом вони спільно розробили модель спасівських кошиків.

На той час, коли ми познайомилися з Олександром Трохимовичем, я уже знала певні ази лозоплетіння, які освоїла самотужки, – пригадує пані Лариса. – Після того як Олександра Трохимовича не стало, інших майстрів, які б виготовляли  рукотвори з лози, у Чорткові я не зустрічала. Можливо тому, що процес лозоплетіння – доволі клопіткий. Починається він наприкінці серпня – на початку вересня із заготівлі лози. Відтак зрізані пагони відварюю. Для цих потреб чоловік спеціально переобладнав у казан чавунну ванну. Далі гілки чищу, сортую. Усе це роблю на дачі. У міській квартирі хіба плету невеликі вироби.

Майстриня не один раз пробувала навчити цьому ремеслу своїх друзів, але вже після першого заняття у них не вистачало терпіння працювати далі.

Це доволі непросте заняття, адже від монотонних операцій болять пальці рук, – каже пані Лариса. – Робота сидяча, вимагає неабиякого терпіння. Не все відразу виходить, бо від необережного руху прутики ламаються, зводячи нанівець попередні старання. Щоб виготовити кошик, спочатку треба зв’язати дно і дати йому висохнути. Перед роботою гілки замочую, щоб вони були гнучкіші. Потім роблю основу і знову даю їй висохнути. Готовий виріб покриваю лаком.

Працювати з лозою фізично нелегко. Дехто вважає це чоловічою справою, бо для жіночих рук часто вона буває тяжкою. Але талановиту майстриню ніщо не зупиняє. Навіть те, що не раз їй доводилося звертатися за медичною допомогою з приводу травмованих долонь. Та про все забуває, коли бачить результат своєї праці. Тоді з’являється ще більше нових ідеї і велике бажання творити.

Скільки виробів за чверть століття зв’язала Лариса Бойчун – годі злічити. Але усі вона пам’ятає. Бо кожен із них – ексклюзивний, жодний не повторюється.

Особливо запам’яталася шопка із лози, яку я в’язала для церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Чорткові, – розповідає Лариса Степанівна. – Тепер працюю над великодніми писанками, висотою один метр тридцять сантиметрів, діаметром – сімдесят сантиметрів. Вони прикрашатимуть церкву на Львівщині. Творити такі велетенські вироби мені до снаги. Вони дають змогу комбінувати різні узори, яких є дуже багато. Та у малих виробах не всі вдається використовувати. А саме плетіння великих витворів допомагає мені поринути у політ творчої фантазії.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Світлина Івана ПШОНЯКА