Роман Зіненко: у Бога немає мертвих, в нього – усі живі (фото, відео)
Доброволець батальйону «Дніпро-1», Роман Зіненко (позивний Сєдой) зачитав тернополянам «Іловайський щоденник» і розповів, як насправді бійці проходили «зелений коридор смерті».
На вечорі пам’яті в Українському домі «Перемога» мешканці Тернополя мали змогу з перших уст почути правду про Іловайськ і події серпня-вересня 2014 року.
- Мені вже давно не сниться Іловайськ, вже давно не сниться… Можливо для того, щоб мати сили розповісти, свідком чого я був. Мій підрозділ в складі «Дніпро-1» з 18 серпня і до самого виходу з оточення приймали участь в Іловайських подіях. Багато хто з бійців мовчить, багато хто отримав психологічні і фізичні травми і навіть не бажають про це говорити. Але ж я не знаю і навіть не можу пояснити що мене спонукало написати цю книгу. Я не письменник, взагалі. У мене трійка з літератури у школі була, але щось нахлинуло і я відчув, що маю розповісти, а країна має знати про тих людей, хто героїчно віддав своє життя, - розповідає автор книги Роман Зіненко.- На моїх очах загинуло багато хлопців, але ж перша смерть вплинула дуже сильно. Мабуть віра підтримує мене, адже у Бога немає мертвих, в нього – усі живі! І коли чую, що «Герої не вмирають», я це відчуваю саме так.
Книга Романа про тих, хто віддав своє життя, хто пішов на небо поперед нас. І як вони це зробили, щоб бути прикладом для майбутніх поколінь.
- Мені 42 роки, я сам і багато моїх однолітків виховувались на «книзі майбутніх командирів», але не було нагоди використати ці знання… Війна – це жахливо, але ж ми вчимося воювати, - каже чоловік. - Зараз мене переповнюють такі суміжні почуття… Я пишаюсь Тернополем, хоч сам корінний дніпропетровчанин. Дніпровська область втратила в цій війні найбільше своїх синів, але на подібну зустріч в моєму місті прийшло не більше сотні людей… - каже Роман. – Це якось дивно, адже, чим далі від передової, тим більше поваги, шани і інтересу до воїнів. Тим більше відчувається, що йде віна, аніж в тих містах, які на собі відчули, що саме являє собою ця війна. В Дніпро до цього часу звозять поранених, вбитих хлопців з багатьох гарячих точок війни. І хоч і соромно це визнати, але місто – дуже байдуже. Дякую вам, тернополяни!
Фото, відео автора
