У дні коли ми поминаємо та вшановуємо Тараса Шевченка, у багатьох, хто знайомився з його творчістю, часто виникає питання про ставлення поета до Бога, християнства. Саме цю тему тривалий час досліджував тернопільський священик Михайло Пастух.

                        Єретик чи християнин?

    Відповідь на це запитання дає книга «Бог і Шевченко: як розуміти імена Божі та віру поета?».

  Її автор - богослов і публіцист, священик Михайло Пастух. Книга вийшла під його науковим псевдонімом Михаїл Шевченків, який відображає ставлення автора до творчості великого поета.

    Нове видання доктора філософських наук, протоієрей, священика Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ отця Михаїла  – результат багаторічного дослідження проблематики цієї теми. Його завданням було переосмислити значення Бога у творчості Тараса Шевченка і довести, що Всевишній постає у його віршах не якимось аморфним поняттям, а реальним, істинним Господом, у що щиро вірив поет. Навіть слово «Бог» згадується у Кобзарі 35 разів.

   «Бог допоміг мені ці речі збагнути. Моє завдання було як науковця – дивитися нейтрально», - пояснив о. Михаїл.

   У радянські часи постать Шевченка і його творчість тодішня влада намагалася використовувати для своєї атеїстичної пропаганди. Твори поета потрапляли під пильне око цензури, яка ретельно вивчала їх, безжалісно викреслюючи з поезій «неугодні» слова і навіть цілі речення, розповідає автор.

    «Радянська влада завжди нав’язувала міф, що, мовляв, Шевченко був атеїстом, безбожником. Мене дуже зацікавила ця проблема, адже з першого погляду, його ставлення до релігії було дуже суперечливим. Відповіді на власні запитання шукав, передусім, з філософської та наукової точки зору. Дійшов висновку: Шевченко у жодному разі не був атеїстом, проте і не був християнином у класичному розумінні цього слова. Він - глибоко віруюча людина. Я не заперечую, що інколи він звинувачував Бога, проте наголошую, що творчість Шевченка охоплює різні періоди його життя, і йому, як і кожній людині, властиві розпач, розчарування та зневіра. Ці почуття є тимчасові - «справжній» Шевченко від першого до останнього вірша згадував Бога», - зазначає отець Михаїл.

      Жив як християнин і від віри християнської не відрікався

   Тарас Шевченко народився і виростав у християнській сім’ї, був охрещений, від християнської віри ніколи не відрікався. Кобзар намагався жити як християнин і прагнув залишатись ним аж до смерті, про що засвідчує лист до А. Лизогуба від 16 липня 1852 р., якого цитує автор: «… Не пишу Вам нічого про самого себе, бо нема доброго матеріалу для розповіді, а описувати мою погану долю нудно і гріх, на мою думку. Це все одно, що нарікати на Бога. Нехай собі тягнеться моє невеселе життя, як мені Бог послав. Одне, чого б я просив у Бога, як найбільшого добра, – це те, щоб хоч перед смертю поглянути один раз на вас, добрих друзів моїх, на Дніпро, на Київ, на Україну, і тоді, як християнин, умер би я спокійно».

   Як переконаний отець Михаїл, лебединою піснею Кобзаря був «Буквар південно-руський 1861 року», в якому він засвідчив як християнський мислитель свою віру у Христа – Сина Божого. У цьому останньому передсмертному творі Тарас Шевченко навчав українських діток вірити в усі основні правди християнської православної віри Христової Вселенської Церкви, які містяться у Нікейсько-Царгородському символі віри.

    Отож, вважає автор книги, Тарас Шевченко дійсно вірив і визнавав особового біблійно-християнського Бога протягом усієї творчості, був за М.Драгомановим «щирим християнином і навіть православним».

  Правда, стверджує богослов з Тернополя, не приймав Кобзар  різного роду церковно-релігійних нововведень, які, на його думку, віддаляли від євангельського християнства. Саме таке спотворене православ’я, відмінне від правдивого апостольського християнства, було для нього чужим і виступало знаряддям царських імперських устремлінь. Навіть жахливе десятилітнє заслання, яке він назвав греко-католицькою релігійною термінологією «чистилищем», не відібрало у нього віри, але очистило, вилікувало його серце, а радісна звістка про звільнення перемінила гіркий смуток у

блаженну радість. Сам поет засвідчив, що важкий досвід випробувань і довгих розмов із самим собою перемінив його у нову людину, бездоганного християнина. І за це тепер поет молиться і дякує Богу за послані випробування і за безмежну Його любов до нього. Всемогутній людинолюбний Бог і постійна молитва до Нього дарували Шевченкові силу зберегти свою людську гідність та перемогти десятилітню неволю.

    Повернувшись в Україну, в рідну Кирилівку, Тарас спішить до Божого храму на молитву, а увечері провідує о. Григорія Кошиця. Не поминув він Божого храму і тоді, коли, їдучи до свояка Варфоломія Шевченка, проїжджав через рідні Моринці.

                            Життя з молитвою

Все його життя супроводжувала молитва, читання Божого Слова та інших релігійних книг. Звичайно, мав поет як доброзичливих друзів, так і підступних ворогів, заздрісних людей, які очорнювали його. Про це свідчать також листи до друзів і деякі вірші, в яких він довірливо сповідається перед Богом і рідним народом.

   Отець Михаїл каже, що так, як людина, Шевченко спотикався, однак як християнин, каявся, сповідався у своїх гріхах і причащався Святих Таїн,  оплакував свої «злії діти» – вірші, написані в час великого горя, а навіть хвилевої розпуки, що втискалась у його серце. Але від віри в Бога і до того ж християнського, євангельського, він ніколи не відвернувся, хоч іноді і вживав у поезії образливі, немов святотатство, слова, які опісля гірко оплакував…

   «Як людина, Кобзар не міг знати шляхів, якими Господь веде нашу Україну, а не бачачи поліпшення долі свого народу, Шевченко в розпуці починає оскаржувати Бога. Його вороги використали саме цей момент й оголосили Шевченка «безбожником». Вони не згадали про святий вогонь любові до батьківщини, яким горіло серце Кобзаря, про заклик поета любити Батьківщину «во врем’я люте» і його вимогу в «останню грізную мінуту за неї Господа моліть». Цей заклик нашого Генія ми зберегли в нашому серці», упевнений автор книги «Бог і Шевченко».

    Зазначу, що сама книга написана не суто в академічному стилі, а радше як роздум, тому вона є доступною для широкого кола читачів.

    Що ж, сьогодні нам, українцям як ніколи необхідно відкрити для себе правдиве бачення постаті Шевченка. І книга, про яку йшлося,  допомагає нам усім у цьому.

   Орест САРМАТСЬКИЙ

Фото автора