Навіть у комуністичні часи влада не могла проігнорувати загальнонародну шану до Великого Кобзаря.

    Відомий в Україні тернопільський журналіст, літературознавець, краєзнавець та громадсько-політичний діяч Михайло Ониськів на сторінках газети «Вільне життя» у березні 2004 року підготував добірку повідомлень про те, як у 1964 році преса писала про  відзначення 190- річчя від дня народження Тараса Шевченка.

   «9 березня у той рік припало на понеділок. Незважаючи на вихідний для ЗМІ, цього дня вийшли всі без винятку партійні газети Радянського Союзу. Вийшли з присвятами Шевченковому ювілею. Так розпорядився тодішній перший секретар з Кремля, українець Микита Хрущов», - згадує Михайло Ониськів.

«Вільне життя», редактором якого був Микола Костенко і яке виходило тоді 50-тисячним накладом, напередодні ювілею, тобто у неділю, 8 березня, надрукувало перед’ювілейну прелюдію «Квітка у вінок», в якій задзвеніли вірші Володимира Шахрая з Кременця, Романа Піня (Зборівський район), Анатолія Попова з Чорткова, Василя Ярмуша з Острова, Борника Збручанського (Зіцермана) з Підволочиська, Василя Фольварочного зі Збаразького району, Бориса Демкова, Івана Горбатого, Олександра Бугая, Георгія Петрука-Попика з Тернополя, учня музучилища ім. Соломії Крушельницької Миколи Литвина. Гарну розвідку «З юних літ. Мар’ян Крушельницький — популяризатор безсмертного Кобзаря» представив на суд читачеві мистецтвознавець, вчитель з Великого Глибочка Петро Медведик. Газета над підписом редактора сповіщала, що «наступний номер «Вільного життя» вийде завтра, 9 березня».

І ось він, той номер. Обрамлений Шевченковими словами «І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій». Тут же, на першій сторінці, грізний погляд Тараса з величезного малюнка художника Євгена Удіна. І без підпису — редакційна стаття «Прометей». А ще дві колонки — «Голосом вічності» (видатні люди про Кобзаря). Членкор АН УРСР Євген Кирилюк виступає з ґрунтовною статтею «З глибин народних». Його думки ніби доточує проректор Кременецького педагогічного Ізяслав Забокрицький публікацією «Вічний дзвін, що збуджує і кличе». Журналістка Любов Чубата подала замальовку з часів поруйнованого Тернополя «Портрет», нарис про перебування Шевченка над Іквою — Кость Бережанський. Писала газета і про сільських ентузіастів — невгамовних популяризаторів творчості Шевченка, про художню виставку присвячених йому робіт, що експонувалися у просторих залах Республіканського виставочного павільйону. Газета опублікувала добірку архівних документів, розповідь про те, як шанували і шанують Кобзаря у світі.

Таким чином, публікації про Шевченка у пресі 9 березня 1964 року, незважаючи на деяку інтернаціональну та однопартійну тенденційність, свідчили, що без Шевченка не було б України. Так думаємо й сьогодні. Він зберіг народ наш як націю, своїм віщим голосом закликає нас до братолюбія, до єдності, бо маємо обрати (з погляду дня нинішнього і погляду вічності) не три шляхи широкії, а одну дорогу на Європейську Говерлу кращого життя», - написав тоді Михайло Ониськів.

   Орест САРМАТСЬКИЙ