Мені дуже радісно, коли вдається «зловити» якусь деталь, котру до того не помічала.
Наприклад, майже заіржавілу та знищену металеву квітку на брамі, чи маленький замок на гратці підвального вікна, чи ті ж гратки, але вже майже замуровані.
Таке враження, що час від часу ці знаки часу ніби пробиваються через шар «сучасного», так само, як трава прорізається через асфальт, щоби «подихати».
