Приказка «Митець має бути голодним» - це брехня, каже виконуючий обов’язки директора Тернопільського драматичного театру імені Тараса Шевченка Борис Репка.

Окрім того, він розповів «Терену» про колектив, який очолює уже чотири роки, і проблеми, що ускладнюють життя як акторам, так і театралам. Адже будівля театру – аварійна і це створює загрозу життю багатьох тернополян.

«Я – сам актор, тому добре відчуваю настрої артистів»

- Колектив театру кілька років добряче лихоманило. Як справи тепер? Чи закінчилися закулісні війни?

- На щастя, за ті чотири роки, відколи я очолюю колектив драмтеатру, вдалося якось утихомирити буйний, дуже емоційний гурт артистів. Власне, такі речі для творчого колективу є нормальними. Покажіть мені хоч один театр в Україні, де би не було якогось конфлікту. Я такі речі називаю контрастами. Так, як і в музиці є консонанси, дисонанси, так само – і тут. Адже ми, артисти – емоційний народ.

Думаю, я впорався із проблемою, завдяки двом речам. По-перше, керівник – це, перш за все, слуга. Якщо належно служити акторам, знати, що їм потрібно, а головне – давати їм відчуття свободи, то все виходить. По-друге, я – сам актор, досі виходжу на сцену у театрі, тому добре відчуваю настрої артистів. Тож найближчим часом жодних непорозумінь у нас не буде.

- Добре, що негаразди у колективі минули. Але ж це – не єдині ваші проблеми. Чула, що приміщення театру давно потребує ремонту…

- Так, у центрі міста стоїть храм мистецтв. Але він – обдертий, нещасний, дах тече, аварійними є сцена і система опалення. Проблеми є і з пожежною системою, і з сигналізацією. Розумію, що з обласного бюджету ми ремонту такої будівлі не потягнемо. Це – реальні речі. Але щось, думаю, можна таки зробити. Я виходи із ініціативою до влади. Пропонував у цьому році, наприклад, відремонтувати механізми сцени, щоб вона не завалилася, врешті-решт. Це – не надто великі гроші, якихось 400 тисяч гривень. Думаю, в області їх можна було б знайти. Але поки що жодної відповіді я не почув.

Може статися якась трагедія

- Поясніть, у чому найбільша небезпека?

- Театр дає осадку. Він може просто розвалитися! Я не жартую. Адже у нас є маркери, ми за ними стежимо. Театр тріскає, падає, осідає із кожним роком все більше і більше. Звісно, капітальний ремонт такого великого і специфічного приміщення можна буде зробити лише у разі залучення державних коштів. Лише тоді храм мистецтв стане окрасою нашого міста і краю. Пора владі прислухатися до моїх засторог, щоб їй не було соромно тоді, коли станеться якась трагедія.

- Театр – обласна комунальна власність. Чому ж влада краю не проявляє до нього інтересу?

- Цього я якраз і не розумію. Якщо за попередньої влади вдалося відремонтувати приміщення обласної філармонії, то чому не взятися зараз за театр? По-трішки, щороку по якихось 500 тисяч і ми зможемо спокійно впродовж п’яти років стримати руйнування будівлі. Щоб часом чогось не сталося гіршого.

Першочергового втручання вимагають механізми сцени. Той круг є аварійним. Не дай Боже, трагедії. Полагодити негайно треба і пожежну систему. Адже ми через це даємо мінімальний тиск. Не дай Боже що – хто буде за це відповідати? Звісно ж, я. Тому і прошу усіх, обласну владу, народних депутатів від Тернопілля: допоможіть театру!

Дах тече? Ми ще попідставляємо якісь відра і будемо грами далі. Але я навіть боюся казати, що станеться, коли раптом у театрі виникне пожежа…

- Чи є зараз проблеми із фінансуванням установи, адже раніше таке було? Чи немає затримок у виплаті зарплати?

- Ось це – друга біда, про яку не хоче чути влада. Гроші нам платять, але ставки стали меншими. Бракує фінансування за звання «академічний». Кажуть: «Немає грошей». Мовляв, ПТУ недофінансували, є ще якісь проблеми. Виходить, їх вирішують за рахунок зарплат акторів. Однак артисти – дуже емоційні люди. Нині я ще їх стримую, прошу зачекати. Адже я – такий, як вони, а тому розумію, що їм болить. Проте може прийти час, що я вже цю хвилю не стримаю. Захочуть – підуть просто у «білий дім» вимагати своє. Наразі вони ще мовчать, бо нам пообіцяли повернути підвищені посадові оклади.

«Актора дуже важко виховати, а втратити можна швидко»

- Якою зараз є зарплата актора театру?

- Найнижча зарплата актора – близько 2500-3000 гривень. І це при тому, що у нас – невнормований робочий день. Ми ж гастролюємо. Можемо виїхали о 7-й ранку і повернутися о 4-5 годині уже наступного дня. Треба ж це розуміти. А чого ми їздимо? Та тому, що ми мусимо заробляти гроші, щоб якось вижити.

Власне, артисти хочуть їздити! І ми будемо надалі гастролювати! Ще раз кажу: нам нічого від влади не треба у плані підготовки нових постановок. Ми самі якось даємо собі із цим раду. Головне – забезпечити нас належною зарплатою і створити безпечні умови праці.

Це брехня, коли кажуть, що митець має бути голодним. На пам'ять приходить відома фраза: «Не вірю!». Артист має бути забезпечений, у нормі, лише тоді він зможе себе цілком реалізувати у творчості. Інакше, це буде просто халтура. І я вже в цьому році помічаю такі ознаки у роботі молодих акторів. Старше покоління – виховане по-іншому, а молодь починає працювати «у пів ніжки». Для чого віддавати себе, якщо нас обкрадають? Насправді, актора дуже важко виховати, а втратити можна швидко…

- Не шкодуєте, що фактично відмовилися від сцени, заради нинішньої посади?

- Так сталося, Бозя мене посадила у те крісло. Думаю, невипадково. Може, я маю чогось навчитися. Може, біля мене артисти повинні щось здобути. Але я не шкодую. Навіть якщо мені дуже важко одночасно давати собі раду як актору на сцені і як господарнику. Тим паче, що те господарство – не просто проблемне, а дійсно аварійне. Тішуся, що мені Небо дало цей шанс – бути керівником. А який я керівник? Про це нехай говорять артисти, працівники театру. Головним своїм здобутком вважаю те, що театр не став гіршим, як він був. Тим паче, за фінансовими показниками він став удвічі кращим. Думаю, це щось означає…

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото автора і з фотогалереї офіційного сайту - theatre.te.ua.