Практично всі керівники області, які тільки приходять на свої посади, ставлять собі за мету навести лад у питаннях надрокористування – легалізувати кар’єри, залучити на видобуток корисних копалин інвесторів, створювати робочі місця та поповнювати бюджет. Час ішов, але практичних реальних кроків зроблено небагато. Ресурси на Тернопільщині значні, а зиску з них мало. Більше того, в нас і досі нелегально працюють близько 60 кар’єрів. Тернопільські вапняки ешелонами йдуть на схід Нещодавно голова Тернопільської ОДА Степан Барна у приклад іншим поставив кар’єр у Максимівці (Збаразький район). Мовляв, від його діяльності у рік громада села отримала надходження в бюджет маже 5 млн. грн. На перший погляд, є чим гордитися, але ці находження мали би бути в рази більшими, повідомляє Номер один. Свого часу в Докучаєвську (Донецька обл.) видобували у значній кількості вапняки, які використовували як флюс при виробництві сталі й чавуну. Зважаючи на те, що нині цей регіон знаходиться на окупованій території, постала велика потреба у вапняках для металургійних заводів. Одну з найякісніших таких порід видобувають у кар’єрі в Максимівці. Вапняк зі Збаражчини має попит і на сьогодні десятки вагонів зі щебенем вапняків відправляють на схід – на металургійні заводи Донецької та Дніпропетровської областей. Зважаючи на величезні обороти, кілька мільйонів до бюджету – це копійки, бо десятки мільйонів йдуть повз область. Наша область від діяльності цього кар’єру має надходження лише з податку за надра і податку на землю. А все через те, що власник кар’єру знаходиться за межами області, на Рівненщині.  Більше того, останній, сплачуючи 5 відсотків за оренду землі, домагається зменшити цю цифру до 3,5%. Подібних до Максимівського (по запасах вапняків) на Тернопільщині є всього кілька кар’єрів. На жаль, замість того, щоб сконцентрувати ці ресурси в області і мати значний зиск, ними розпоряджаються чужинці. Але те, що власниками кар’єрів не є тернополяни, ще півбіди. Гірше інше: область багато втрачає через бюрократичні перепони як у Києві, так і на місцях. Голова Тернопільської ОДА Степан Барна, ще будучи депутатом Верховної Ради України, прилучився до легалізації кар’єрів Тернопільщини. І тепер, щоб пришвидшити отримання спецдозволів на користування надрами, одним із пріоритетів визначив  легалізацію карєрів з метою утворення нових робочих місць і наповнення бюджетів усіх рівнів. Багато надрокористувачів почали активно готовити пакети документів для отримання спецдозволів, оформляти оренду майнових комплексів для переробки корисних копалин загальнодержавного значення. На сьогодні матеріали по 15 родовищах направлено у Державну службу геології та надр України. Чергова зміна правил гри в надрокористуванні, а саме відміна власності або оренди майнового комплексу, заставляє майбутніх надрокористувачів знову пробувати щастя вже на аукціоні. І розчаровані підприємці, які пройшли горнила погоджень на місцях, уклали договори про співпрацю з органами місцевого самоврядування стосовно соціально-економічного розвитку конкретних населених пунктів,  у черговий раз залишились зі своїми проблемами на роздоріжжі. Ось вам і легалізація, нові робочі місця і наповнення бюджетів усіх рівнів. – Тернопільщина – чи не єдина область у західному регіоні, де немає сучасного цегельного заводу. Свого часу в Озерній (Зборівський район) планувалося випускати 60 млн. штук цегли на рік. Була підготовлена земельна ділянка під завод, місцевий інвестор уже домовився щодо поставки сучасного обладнання із Західної Європи. Було отримано спецдозвіл на користування надрами, виготовлення документації вартувало близько мільйона гривень, але несподіваного ліценцію було анульовано. Бізнесмени з Києва теж планували зведення 60-мільйоного цегельного заводу в Оришківцях (Гусятинський  район), щоб на місці виготовляти цеглу з якісної місцевої сировини і доставляти її до столиці, але на заваді стала економічна криза і в черговий раз був похований цей перспективний проект, – констатує радник директора ДНВП “ Геоінформ України” з питань надрокористування Василь Кітура. Підгаєччина втратила 20 млн. євро інвестицій А з інвесторами в області й зовсім біда. Хоча ще кілька років тому було багато бажаючих долучитися до розробки надр на Тернопільщині. – 20 млн. євро фірма з Фінляндії мала намір інвестувати у видобуток вапняків, – розповів пан Кітура. – Пошукові роботи велися в кількох областях, але фіни зупинилися на Підгаєцькому районі, а саме - селі Носів. Передбачалось будівництво заводу з переробки вапняку на порошок. Але коли потрібно було проводити детальну геологорозвідку і затверджувати запаси, громада не дала згоди. Мовляв, у селі не буде де випасати худобу, вода може затопити село, а пилюка заважатиме дихати. Інвестори навіть погоджувались збудувати за власні кошти дорогу з Носова до Галича (Івано-Франківська обл.), щоб там переробляти вапняк. Понад рік тривали перемовини, навіть на рівні послів Фінляндії та України намагалися вирішити це питання, але підтримки селян так і не отримали. Закінчилось усе тим, що підприємство знайшло поклади на Івано-Франківщині й почало працювати там. І хоча ще повністю проект не запущений, але місцева громада 30-35 тис. євро у рік отримує від іноземців на розвиток соціально-економічної сфери. Якщо врахувати, що Підгаєцький район – один з найбідніших в області і там немає жодного спецдозволу на користування надрами, то могли би бути досить значні вливання як для села, так і для району загалом, але цього не сталося. У нашій області також є значні поклади цементної сировини, в першу чергу це Бертниківське родовище Монастириського району. – Іноземні інвестори (Австрія - Швейцарія) були готові вкласти в освоєння цього родовища і будівництво заводу  близько 200 млн. євро. Навіть стояло питання відновлення залізної колії від Бучача до Івано-Франківська. Там є великі поклади цементної сировини для виробництва портландцементу марки 500, який застосовують, зокрема, для виробництва аеродромного покриття. Але, на жаль, проект не вдалося реалізувати. Пізніше  інтерес до родовища мали донецький і дніпропетровський бізнес. Це перспективний для області проект, який би дав значний  поштовх до розвитку  інфраструктури цього регіону. Сподіваюся, прийде час і його буде втілено у життя, – зазначає пан Кітура. За словами Василя Миколайовича, одна з польських фірм мала бажання виготовляти у нас газоблоки. Їм запропонували піщані кар’єри у Збаразькому й інших районах,  але ті вирішили вести бізнес у Рівненській області,  там іноземним інвесторам запропонували кращі умови. Вітчизняний інвестор із Броварів (Київська обл.) хотів у західному регіоні виготовляти піноблоки, але коли почали шукати сировину, констатує Василь Кітура, то з’ясувалося, що на Тернопільщині немає чистих пісків потрібних потужностей. Є родовища об’ємом 100-500 тис. куб. м, а інвесторам потрібні були мільйони. Зацікавились нашими відомими пісковиками, яких немає в інших регіонах, бізнесмени зі Словаччини. «Для словаків ми підшукали родовище у Заліщицькому районі, вони готові були встановлювати іноземне устаткування, але коли ті зіштовхнулися з бюрократичною машиною отримання спецдозволу, то вирішили відмовитися від подальшого вкладання коштів», - зізнався Василь Кітура. Німці задоволені борщівським гіпсом Навів провідний геолог, радник голови ДНВП “Геоінформ України” і позитивний приклад іноземних вкладень у тернопільські надра. – Свого часу я інформував про надра Тернопільської області на виставці-семінарі в «Експоплазі», що в Києві, яку організовувала торгова палата США. Німецька фірма «Кнауф» зацікавилась Борщівським районом, де запаси гіпсу були на рівні 20 млн. куб. м. Хоча конкуренти в нас були серйозні – з Чернівецької та Івано-Франківської областей, але нам вдалося переконати німців працювати саме в Борщівському районі, – пригадує Василь Кітура. На сьогодні борщівський гіпс є сировиною для київського заводу «Кнауф». На дробилках видобуту породу доводять до відповідних фракцій і вагонами відправляють до столиці. Хоча у планах було будівництво заводу з виробництва гіпсокартону та сухих будівельних сумішей на Борщівщині. На жаль, економічна криза зупинила цей процес. Підсумовуючи, робимо висновок, що на Тернопільщині є значний ресурсний потенціал, який може забезпечити не лише нашу область, а й навколишні регіони, але він, на жаль, майже не використовується. Сьогодні в кращому випадку наша область є сировинним придатком для інших регіонів України. І щоб цю ситуацію змінити, потрібно пробити непробивну бюрократичну систему. Депутатами багатьох обласних рад виношується ініціатива, щоб на місцях видавалися спеціальні дозволи  на користування надрами (а відповідно тут здійснювався і контроль) на розробку корисних копалин  місцевого значення. Бо те, що сьогодні Київ замкнув усе на собі, тільки гальмує розвиток регіонів, а довготривалий бюрократичний процес отримання спецдозволів підштовхує багатьох надрокористувачів  займатися нелегальним видобутком корисних копалин, а іноземним інвесторам шукати інші країни для вкладення грошей. Віталій Попович   ДОВІДКА На Тернопільщині діючих спецдозволів на користування надрами отримано 115, із них на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою – 16, на експлуатацію – 99 спецдозволів. У 2014 році отримано 9 спецдозволів на користування надрами, в 2015 році - 8, в 2016 році (станом на 1.05.2016 р.) – 2 спецдозволи.   ЦИТАТА «Ситуація з оформленням прав на відповідні земельні ділянки у юридичній площині вже упродовж кількох років залишається сталою та незмінною. Причини різні - як бюрократично формальні підходи, так і те, що комусь у ці роки видавалась зручною саме така ситуація непрозорості, яка стосувалася використання земельних ділянок для потреб, пов’язаних із користуванням надрами та безконтрольного і безсистемного використання надр. Видобування та використання корисних копалин стало тіньовою ланкою бізнесу, що, у свою чергу, послаблює зацікавленість іноземних або місцевих інвесторів з питань освоєння надр Тернопільщини». Олег Малінський, начальник управління землеустрою та охорони земель Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області