На 71-у році життя сьогодні, 11 квітня 2018 року, у Петриківському геріатричному будинку відійшов у Вічність поет, художник і перекладач Михайло Левицький.

Нагадаємо, наш земляк – співзасновник і перший голова першої в Україні крайової організації Народного Руху України (НРУ), член Великої Ради НРУ. У Тернополі Михайло Левицький проживав із 1984 р. Працював у редакції газети «Відродження» (нині - «Свобода»), а також - на художньому комбінаті.

У «Вікіпедії» про Михайла Левицького розповідають небагато: «…він народився 16 березня 1948 року у селі Пукеничі Стрийського району Львівської області. У рідному селі закінчив початкову, а в сусідніх Лисятичах — середню школу. Вступив на факультет журналістики Львівського університету. Після першого курсу продовжив навчання у Дрогобичі. Закінчив у 1984 р. філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту (нині - педагогічний університет). Член Національних спілки письменників України із 1981 р., а спілки художників України - із 1996-го. Був депутатом Тернопільської обласної ради І скликання (1990-1994 рр.)».

До речі, перший вірш Михайло Левицький надрукував 14-річним школярем у газеті «Зірка». У 1979 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла перша книга Михайла Левицького «Мамині перепілки». З-під пера поета згодом з’явилися такі збірки: «Світ околиць» (1986), «Ранок» (переклад з Миколи Рубцова, 1986), «Я завжди був закоханий в дерева» (1993), художнє оформлення автора), «Сніг горів од снігурів» (1992), «Великдень» (1993), «Вівторок» (1994), «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998), «Відгомоніла золота діброва» та остання - «З останньої пелюстки літа» (2004).

За свої творчі здобутки і активну життєву позицію Михайло Левицький свого часу отримав премію імені Іванни Блажкевич та орден «За мужність» 3-го ступеня (2009).

«Терен» висловлює співчуття колегам і друзям померлого. Нехай йому буде Царство Небесне і Вічна Світла Пам'ять. Поховають Михайла Левицького у родинному селі Пукеничі, біля мами.

Фото із відкритих джерел