Тернопільська вулиця, яку хочеться смакувати

Ця вулиця самозаглиблена та самодостатня. Її історії багатошарові, як перекладенець, а пахне вона, як вимріяна випічка. Вулиця Острозького напхом-напхана родзинками та цукатами, а зверху — різнокольорова присипка.

Щоразу запізнання із нею трохи інше — бо отак взяти й проковтнути її похапцем — моветон. Варто розділяти на інгредієнти й смакувати.

Ось — будинки модернізму та їхні лінійності, ось позаминулого століття і ось їхні порепані пишноти, тут — середнього віку та їхні принади. Або — тут ліпнина, тут кахлі, тут балясини.

Але нині — все насипом й вперемішку, такий собі міш-маш, еклектика, красозмішання.