Тернополянка Надія Німець пише вірші з 8-и років, проте цікавинкою у її творчості є глибокий зміст, філософія та російськомовні тексти. Якщо ти пишеш російською - це не означає що не патріот, мова творчості у кожного різна, а почуття – вони не підвладні.

- Надійко, коли прийшла то тебе муза по-справжньому?

- Серйозно до поезії я почала ставитись у 17 років, коли мої тексти більш-менш стали обдуманими, усвідомленими. І в основному і це була громадянська лірика. Зараз, звичайно, я ставлюсь до тих текстів з претензіями і самокритикою.

- Що ж пишеться зараз?

- Любовна лірика. Останній цикл віршів присвячений моєму хлопцеві, який служив у батальйоні “Збруч” - Назарію Кулинцю… він загинув 1 лютого минулого року.

- Надю, щиро тобі співчуваю.

- Знаєш, я вже не пригадаю,що мене надихало в дитинстві і як це почалось. Просто старалась римувати слова,і робити з тих строф маленькі історії. Бувало і пісні складала, але зошит з цими записами в мене не залишився, на жаль.
Зараз поштовх до написання дають почуття, пережиття, втрата. Але крім цього всього у мене є віра в майбутнє!
 

- Знаю, що переважна більшість твоїх віршів написані російською, чому так?
 

- Я б сказала, що не переважна більшість, а всі тексти. Спроби до написання українською завершувались невдачами. Я, на жаль, не так вміло володію українською мовою, щоб влучно римувати. Щоправда, є один україномовний вірш - це переклад мого російськомовного вірша “Мой маленький мальчик” - “Мій хлопчик маленький”. Назар, ще будучи тут казав присвятити йому вірш на українській мові, нехай і переклад, але його прохання я виконала!

Взагалі з 5 до 13 років свого життя я прожила в Росії. Так - так, саме там! Тому вільно володію російською, і це не складає мені проблеми до написання текстів. Цією мовою мені краще виходить передати емоції і почуття, а розмовляю у повсякденному житті українською. Хоча останнім часом я більше хочу себе українізувати і працювати над хорошими і вартісними текстами нашою солов’їною.

- Вибрала навчання на російській філології не випадково?
 

- На російську філологію попрямувала вчитись через любов до російської літератури. Люблю поетів «Срібного віку». Обожнюю поезію Єсеніна, люблю вчитуватись у його біографію та вірші. Чудовий поет.

- Процитуй-но мені строфи зі свого улюбленого тексту.

- “Мне казалось, что я никого ещё так не ждала” - цей рядок для мене набув нового значення, коли я читала вірш “можно, я обниму тебя так, чтобы руки болели?” на творчому вечорі “Полум'я”. Це був перший виступ після трагедії, і я всі тексти тоді читала для Нього, що роблю й до тепер. Він обіцяв,що як прийде, то обов’язково відвідає наші читання. Тепер на виступах я знаю, що він поряд, і що читаю для Нього.

- А читаєш що? Які жанри, якщо це проза?

- Дуже люблю автобіографічні книги. Мені просто цікаво дізнаватись з них про життя людей “з уст” самих людей. Улюбленими для мене залишаються книги Айседори Дункан “Моє життя” та Ніка Вуйчича “Життя без кордонів”.

- Якщо вірші, то чиї? Попрошу цитату з улюбленого.

- Якщо вірші, то Єсеніна і Костенко. А якщо говорити за сучасних поетів, то мені подобаються вірші Євгенії Більченко:
“Я — мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове — Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…”
В цьому вірші весь Майдан, весь той час, що ми пережили впродовж Революції.

- Якою, на твою думку, має бути поезія? Вона має йти виключно від серця?
 

- Поезія, я гадаю, має бути особистою. Адже кожен, хто пише, сам вирішує що йому вкласти у текст, якій має бути зміст. Насамперед я вважаю, що вона має бути щирою та зрозумілою.

- І чи не задумувалась ти спробувати вступити до спілки? Чи пишеш суто для себе?

- Я – член літературної студії “Сім герц”. Хоча вже дуже давно не відвідувала саму студію… Нехай пробачать мене інші учасники, бо весь час знаходжу відмовки, чому мені не виходить.

Анна КРАВЕЦЬ

Фото з особистого архіву співрозмовника