Тернопільське містечко на скелях зберегло унікальні пам’ятки (фото)
Скала-Подільська – населений пункт Тернопілля, де збереглися самобутні пам’ятки історії та культури .
Розповідь про Скалу-Подільську варто почати з найунікальнішого архітектурного об’єкту цього цікавого містечка, пише у «Збручі» Дмитро Полюхович.
Якщо хто подумав, що йдеться про місцевий замок, то помилився. Замок у Скалі – файний і гоноровий, але аж надто унікальним об’єктом його не назвеш. Автор, навіть не задумуючись, може назвати з півдюжини замків, що нічим не поступаються місцевій твердині, та ще стільки ж, що її перевершують. Церква Святого Миколая, де колись брав шлюб «п'ятдесятигривневий» Михайло Грушевський, поза цим цікавим фактом, теж досить звичайна. Як і костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії. Його хоча й звели ще 1719 року, але, наприклад, з пізньобароковим шедевром Меретина-Пінзеля в Городенці він «і поруч не стояв». Хоча споруда справді дуже симпатична.
Що ж до згаданого на початку справжнього замку, то можна сказати, що вся давня історія Скали-Подільської (від початку – просто Скали, а перед 1939 роком – Скали над Збручем) фактично є лише додатком до історії пам’ятки. Не дарма саме замок здавна прикрашає герб містечка.
Місце, нині зайняте містечком, люди обжили здавна, адже сама природа звела тут майже готові укріплення. Тутешні надзбручанські гори зі скелястими урвищами – навіть без стін і валів – є неабиякою перепоною для потенційних ворогів. Останнє красномовно відбито у назві містечка – Скала.
Скелі в Скалі – не прості. Відкладення вапняку у навколишній місцевості належать до Товтрського кряжу (це бар'єрний риф давнього Сарматського моря, і належать вони до неогенового періоду кайнозою – близько 25 млн. років тому). А от скелі у самій Скалі – це силур, який закінчився приблизно 419 млн. років тому. Відслонення силурійського періоду біля Скальського замку від 1996 року охороняються державою як пам'ятка геології місцевого значення.
Слов'яни ж тут оселилися принаймні від VІІІ століття. Це, зокрема, засвідчили дослідження, проведені у 1920-х роках польськими археологами. На території замку вони розкопали великий культовий майданчик з жертовником. На думку вчених, святилище діяло у VІІІ-ІХ ст. Чималий шар попелу від жертовних вогнищ і чисельні залишки вотивних предметів яскраво засвідчили, що то було не просто якесь місцеве сакральне місце, а солідний культовий центр. Відповідно, біля нього мало бути й досить велике поселення. Але у літописах княжої доби хоч якої згадки про поселення на місці сучасної Скали не знайдемо. Можливо, воно було маргінальним та не вартим уваги літописців, а, може, давні манускрипти, де згадано Скалу, до нашого часу просто не дійшли.
Вважають, що давньоруське поселення, яке було предтечею сучасної Скали-Подільської, знищили ординці Батия.
Після битви на Синіх Водах (1362) князі Юрій, Олександр і Костянтин Корятовичі (Коріатовичі) стали володарями Подільського князівства. На той час Поділля було майже самостійною державою, а Костянтин Корятович навіть карбував власні монети. Щоправда, офіційно брати були васалами короля Угорщини та Польщі Людовіка І. Саме за братів Корятовичів на місці старого слов'янського городища й постає мурований замок. Вже 1394 року поселення згадане у письмових документах як місто Скала та центр Скальського повіту.
Тут зауважимо, що місту відверто не таланило з ворогами. Попри вигідне для оборони розташування та досить пристойні укріплення, як місто, так і замок з завидною регулярністю плюндрували різні зайди. У 1497, 1516, 1539, 1615 роках – татари, у 1539-му – волохи, 1648 року – повстанці Хмельницького, 1657-го – трансільванський князь Дьєрдь ІІ Ракоці, а наостанок (1672) – ще й яничари султана Мехмета IV (того самого, кому «козаки листа писали»).
Напад орди в 1516 році все ж виділимо окремо. Лянцкоронський не просто відремонтував по ньому твердиню, але й повністю її перебудував. Він відмовився від традиційних до того фортифікаційних споруд, не розрахованих на обстріл потужною артилерією, а звів замок новомодного бастіонного типу, відповідно до цього Скальський замок в історичних хроніках досить часто фігурує як “замок Лянцкорунського”.
Але перебудова все одно не допомогла. Ні високі скелі, ні Збруч з досить заболоченою на той час долиною, ні товсті мури цитаделі чомусь так і не змогли вберегти місто та замок. Протистояти вдавалося лише невеличким татарським загонам і звичайним бандам, які й не намагалися щось штурмувати. Але кожен, хто того хотів, незабаром святкував перемогу. Відбитися від штурму вдалося лише одного разу, коли 1620 року під стіни Скали завітали яничари. Тоді османам вдалося захопити лише частину міста, а замок дивним чином (вперше й востаннє у своїй історії) встояв перед зайдами.
З 1672 року майже три десятиліття Скала входила до складу Османської імперії. Коли Поділля 1699 року повернулося до Речі Посполитої, Скальська цитадель, як і більшість замків краю, втратила будь-яке оборонне значення, і відтак власники використовували його під резиденцію.
Замковий палац, залишками якого може милуватися кожен турист, звів у середині XVIII тодішній Скальський староста, генерал-майор коронного війська та дідич Збрижа Адам Тарло. Але пан Адам недовго тішився його красою. За кілька років по завершенню будівництва в палац влучила блискавка, і він згорів. Відтоді палац і замок уже не відбудовували ні Адам Тарло, ні його спадкоємці.
Протягом ХІХ століття Ґолуховські були однією з найвпливовіших польських родин Галичини. Аґенор Ромуальд Ґолуховський (1812-1875) займав низку важливих урядових посад в Австрійській (згодом Австро-Угорській) імперії. У 1849 році він навіть став цісарським намісником Галичини. Цю посаду пан Ґолуховський займав тричі: в 1849–1859 роках, 1866–1868 та 1871–1875 роках. Також був міністром внутрішніх справ імперії (1859–1861) і сенатором.
Розкішна резиденція Ґолуховських сильно постраждала за Першої світової війни. Ремонт все відкладали “на потім”, аж поки не почалася Друга світова... Совітам палац (та ще й добряче зруйнований) взагалі був до нічого, тож його розібрали на будматеріали.
Від розкішного комплексу резиденції Ґолуховських до нашого часу дійшла лишень офіціна (флігель) з гостроверхою вежею та в’їзна брама зі симпатичною сторожкою. Про колись поважну галицьку родину нагадують також руїни каплички-гробівця Ґолуховських на старому цвинтарі.
Архітектурною домінантою історичного центру містечка є пізньоготичний костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії, зведений у 1719-1624 роках. На той час у цій частині Поділля, за старою традицією, всі муровані сакральні споруди (хоч храми, хоч синагоги) будували з прицілом на можливе використання для оборони. Костел у Скалі – так само. Щоправда під час наступних перебудов оборонні риси були дуже знівельовані.
Костел звели на місці попереднього, зруйнованого турками 1672 року. Будували коштом скальського старости Валентія Мержеєвського. Дзвінницю зі шпилем і годинником збудували значно пізніше – у 1900 році. Хоча сучасний годинник – зовсім новий. Його встановили вже у наш час.
Якщо спускатися від костелу до замку, дорога проведе повз муровану церкву Святого Миколая, що стоїть на невисокому пагорбі. Колись на цьому місці вже стояв дерев'яний храм, присвячений все тому ж Св. Миколаю, зведений у 1720-1728 роках.
У 1882 році, зважаючи на жалюгідний стан дерев’яної церкви, тодішній її настоятель, отець Келестин Костецький звів нову, муровану. 14 травня 1896 року у храмі Св. Миколая майбутній голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський обвінчався з Марією Вояковською, вчителькою у Скалі, рідною сестрою Кароліни Олімпії Вояковської, дружини згаданого отця Олександра.
Наразі Скала-Подільська, маючи величезний потенціал – чисельні пам'ятки давнини, цікаву історію та дивовижну природу – стоїть звіддаля від туристичних маршрутів. Переважно через абсолютну занедбаність. Історичний центр навіть часом нагадує декорації до відомого американського телесеріалу “Світ після людей”. Багато “австрійських” будинків взагалі стоять пусткою. Ті ж, де ще живуть люди, здебільшого потребують термінового ремонту.
Щоби привести містечко до ладу, потрібно величезні кошти. Важко повірити, що найближчим часом вони знайдуться…
Світлини – «Збруч»
