Тернопільський письменник і режисер Юрій Вітяк про мистецьку резиденцію на грецькому острові, відкриття власної самості й вплив карантину
«Здається, найважливіше у кожній справі – відчувати те, що робиш і куди прямуєш, навіть коли шлях доводиться міряти навпомацки. Якщо у твоєму єстві відгукується щось, тоді акурат не схибив», – каже письменник, перекладач і режисер із Тернополя Юрій Вітяк.
Ми розмовляємо з ним про досвід перебування у мистецькій резиденції «Дім автора» на грецькому острові Занте, творчість, вибір пріоритетів, і звісно, торкаємось теми самоізоляції.
– Привіт, Юро. Слідкую у фейсбуці за твоєю діяльністю і розумію, що у тебе багато роботи – ти багато перекладаєш з англійської, пишеш вірші, знімаєш кліпи. Коли вирішив брати участь у резиденції, очевидно, депривував кілька занять. Як тобі далось рішення обмежити свої активності.
– Дякую за пильність. Так чи інакше, всі перелічені діяльності є нічим іншим, як притоками енергії, котрі доповнюють мою особистість. Мушу визнати, що цілком відкритий до нової зайнятості. Іноді вдається дозовано мати справу з усім потрохи, а, буває, невимовно потребуєш зосередитися на чомусь єдиному, геть забувши про інші приміряні ролі. Тому легко ухвалюю рішення відпочити від себе в якійсь іпостасі.
– Організатори можуть надавати грант для перебування у резиденції. На яких умовах і скільки часу ти був у «Домі автора»?
– Мені поталанило отримати грант на 70 відсоткове фінансування вартості перебування у резиденції. А це доволі багато, як не крути. Одна з найкращих та обмежених пропозицій. До того ж завдячую видавництву «Навчальна книга – Богдан», яке радо підтримало мене. У Греції я провів два насичені тижні.
– Вимогою резиденції була активна творча праця. Який проєкт ти реалізував?
– Робота і справді видалася завзятою, наснаженою та плідною. Працював приблизно 12-14 годин на добу. За відведений час у резиденції спромігся перекласти половину твору відомого британського детективіста Джеймса Гадлі Чейза. Робоча назва книжки ― «Суто готівкою».
– Плануєш представити переклад у Тернополі?
– Зважаючи на кон’юнктури, в яких сьогодні опинилася світова спільнота, прогнозувати щось означає товкти воду в ступі. Як заведено, детектив презентуватимуть у межах вітчизняних книжкових ярмарок. Якщо випаде нагода окремо поговорити про нього в Тернополі, заходом нехтувати не стану.
– Як на твоїй творчості позначилась зміна місця?
– Відверто скажу, що для цього перекладу кращого місця годі було й шукати. Пальми, сабалі, узбережжя оточували мене у просторі цієї книжки та наяву. Відтак прочути атмосферу тексту вдавалося значно легше. От вам і приклад доброго навіювання. Гадаю, на віршах це також позначиться. Правда, згодом. Відгукнуться теплим спомином із присмаком екзотики.
– Наскільки пригадую, це не перша твоя резиденція. Чим вона особлива?
– Щонайперше, ця резиденція була черговим досвідом пізнання світу, і мова не лише про атласну географію, але не без неї.
П’ять днів у «Домі Автора» я мешкав сам. Ізольованість від знайомих облич сприяла зосередженню на праці. Поза тим прагнення відкривати острів і його звичаї мене не полишали. Тому щоденно намагався вириватися з будиночка на пагорбі, у вікна якого зазирали довготелесі кипариси, блукав оливковими садами, заглядався на рясні помаранчі та цитрини, – котрі там ростуть на кожному кроці, – дивувався богемному життю котів, яких на острові хоч греблю гати; виривався до моря, аби дізнатися, чи в гуморі воно сьогодні, і дорогою прислухався до жителів, у яких вкрай розмірене життя. Декілька слів вивчити вдалося, правда, зовсім мало.
За вимогами кожен резидент повинен вести щоденник. Мені це погано вдавалося. Спочатку набрався вражень і лише перед виїздом залишив декілька сторінок мемуарів. Думками готуюся до наступної резиденції, правда, вже в іншій країні, але про це дещо згодом.
– Як щодо спілкування у «Домі автора»?
– Водночас у «Домі автора» перебувала письменниця з України. Втім, спілкувалися ми небагато. Річ у тому, що із загостренням пандемії коронавірусу в будиночку з’явилися певні рекомендаційні обмеження. Окрім того, мій ритм роботи дещо різниться з усталеним. Іноді я працюю до шостої-сьомої ранку і лише тоді вкладаюся.
– Як вважаєш, що головне здобуває творча людина на резиденції?
– Скажу очевидну річ – цілковиту творчу свободу, неосяжний простір для роздумів, натхнення, незабутні спогади, котрі, припускаю, рано чи пізно неодмінно виявляться у певний доробок. А, головне, на мою думку, – вивчення власної самості.
– Власне, як вважаєш, наскільки важливе творче соціальне життя.
– Хоч не хоч, а творче і соціальне перетинаються на якомусь середохресті. Творче мусує завдяки світу речей та людей, проте точно не має збігатися з ним повсякчас.
– І наостанок тенденційне. З епідемією приватна квартира теж стає майже резиденцією. Як на тебе впливає ізоляція.
– Щира правда. На щастя, поки що не згубно. Іноді це неабияк корисно, якщо говорити про роздуми. Авжеж, незручностей вистачає. Як і в кожного. Утім, намагаюся не нагнітати, розумію, що це проминальна незручність. Нарешті добрався до перегляду кінострічок. Чекаю на черговий переклад. Цього разу дитячої літератури. А це нечувана відповідальність. Тому засотую рукави.
Анна Золотнюк
Фото надані Юрієм Вітяком