Двадцять років тому утворена парафія Святого Василія Великого зусиллями віруючих виборола право на свій храм.

Учора – кінотеатр, сьогодні - храм

1991–й рік… Україна здобула незалежність. Мешканці Нового Світу у Тернополі всім єством відчули, що багаторічні думки про будівництво церкви у цьому, особливо рідному для них, куточку Тернополя ось-ось наберуть реальних обрисів.

І от на місці колишнього кінотеатру „Мир" у 1996 році було створено Українську греко-католицьку Церкву і парафію Святого Василія Великого.

«Місцева громада довгий час добивалась приміщення під церкву, - розповідає парох церкви Святого Василія Великого, отець Степан Левчик, який почав здійснювати перші богослужіння у приміщенні колишнього кінотеатру. – Навесні 1997 року, на численні звернення жителів, міський голова В’ячеслав Негода дає згоду. Своїм рішенням від 20 січня 1998 року міська рада вирішила передати у власність громади Св. Василія Великого приміщення на вулиці Новий Світ, 14. Площа будівлі сягала трохи більше 870 кв. м. Це було справжнє свято для парафіян - мати свою, вимріяну духовну святиню! Потрібно було облаштовувати церкву, адже у порожньому залі була тільки сцена, стіл, штори, екран, три лампочки… Все це якось тиснуло, пригнічувало. Перше, що зробили парафіяни, - демонтували сцену. І мали за це згодом клопіт. Представники певних кіл неодноразово телефонували мені, казали, що того не можна було робити, були й погрози».

А потім парафіяни привезли дві ікони з Івачева. І так все почалося.

«Через деякий час ми замовили іконостас, - продовжує священик. - Художник Михайло Піпан, котрий попередньо подарував церкві ікону, запропонував допомогу. Саме він і замовив основу із сухого доброго дерева. Нині на іконостасі є роботи Михайла Піпана та Володимира Купецького. Потім встановили царські врата, престіл, семисвічник». 

Духовна оаза Нового Світу

Обабіч вхідних дверей на кожного, хто ступає на церковне подвір’я, а згодом заходить і в Церкву, дивляться лики Святого Василія і первомученика Стефана. Постаті святих, їхні погляди ніби запитують, чи йдемо у храм із чистими помислами й думками, чи будемо щиро промовляти молитву до господа.

Ліворуч, на церковному подвір’ї, стоїть капличка, офірована родиною Василя Кікінежді на добру пам'ять про маму.

Також на території церкви є мистецькі ковальські роботи інших парафіян.   

«Навколо Церкви – Хресна дорога, створена тернопільським митцем Володимиром Купецьким, - каже отець Степан. - Чотирнадцять стражденних Стацій Ісуса Христа ніби утворюють навколо храму духовне кільце, покликане оберігати кожного від зовнішніх сил, що мають вплив на наші серця. Часто кажуть, що церква – сходи в Небо, бо завдяки їй ми піднімаємось до Бога. Через церкву спускаються ангели, виконуючи повеління Божі, що стосуються усього світу і кожної людини».

…У глибині храму виблискує позолотою іконостас із образами та біблійними сценами. Іконостас символізує межу між Небом і Землею. Він - ніби розкрита книга про Ісуса Христа, з ким ми, ті, хто віримо в Спасителя, перебуваємо у духовному єднанні із Всевишнім і разом складаємо єдину церкву Христову. Правду кажуть, що іконостас – то своєрідне вікно, що відкриває доступ до таємниць вівтаря…

«У святилищі над образами є напис грецькою мовою – «Спочатку було слово і слово було Бог». То перші слова Євангелія від Івана. І тут же - Іван Хреститель, який вказує на Христа: «Ось Агнець Божий, який бере гріхи цього світу». Створюючи таку композицію, хотілось об’єднати грецьку традицію із слов’янською, показати давні витоки нашої віри, тобто це все має глибокий зміст. А по кутках святилища - чотири символи-Євангелисти, які підкреслюють силу воскреслого Христа, звідки, з центру, з отого овалу йде безкінечне проміння», - розповідає парох церкви отець Степан.

Зліва – ікона «Вознесінння», справа – «Воскресіння». Ці ікони ніби об’єднанні навколо образу Ісуса Христа. Там, у святилищі, зберігається одна із святинь церкви св. Василія Великого.

Йдеться про плащаницю, котру привезли із Лемківщини. Їй, за переказами, – біля двох століть. Спочатку її привезли у 1946 році люди, яких було переселено під час операції «Вісла». Ті люди передали її владиці Василію Семенюку, коли він приїжджав у Німеччину. І коли Церкву відкривали на Пасху, саме владика тоді її привіз сюди. Це було рівно двадцять років тому. 

Хто молиться, той відкриває істину…   

«Пригадую першу спільну молитву на Пасху, яку парафіяни провели з іконою Воскресіння, створену художником  Михайлом Піпаном, - каже священик. - Поруч з нею у нашій Церкві - ікона Богородиці Зарваницької. Люди дуже хотіли, щоб вона була у нашій церкві. Є у Храмі й образи Трьох святителів – Василія Великого, Івана Злотоуста і Григорія Богослова. Також на одній із стін ми написали Тропар до нашого покровителя - Василія. Там же, праворуч від іконостасу, хрест, який встановили у 2010 році. Хотілось, щоб він був оригінальним, асоціювався із символічною горою. Все зображено у східному, візантійському стилі. Виконані роботи – пожертва Василя Миколіва.

За словами отця Степана, парафіяни хотіли, щоб у будь - якому куточку храму відчувалась присутність Святої Трійці.

«Так от, на образі в нашому храмі є Бог-отець, Святий Дух у вигляді голуба і Хрест. На іконі "Трійця" ця любов, яка б'є джерелом з бездонних глибин серця Отця, стає видимою, людською, вона набуває історичних, культурних ознак», - ділиться думками отець Степан.

І ще одна ікона у храмі заслуговує на увагу. Це ікона лику Христа, яка має назву «Спас Нерукотворний». Вона  красномовно підтверджує фундаментальну догму про єдність неба і землі, істинного Бога й істинну Людину.

Жива парафія Тернополя       

Нині у церкві Святого Василія Великого діє духовно-лікувальний центр, працює церковна бібліотека, катехизаційний зал, де навчаються основам християнської моралі та релігії юні парафіяни храму. Тут діти готуються до причастя. Влітку працює молодіжний табір.

«Сьогодні на нашій парафії діють братства «Матері в молитві», «Матері Божої Неустанної Помочі», «В сім’ї Ісуса». Вже кілька років при Церкві діє дорослий та дитячий хори. Особливу роль в житті парафії відіграють діти. Це вони мають прийняти нашу духовну спадщину і передати її майбутнім поколінням. Тому для них і створена Недільна школа. У літній період проходить дитячий табір «Світло надії». При парафії діє духовно-лікувальний центр, а також фонд «Милосердя». Головна його мета – допомога потребуючим парафіянам Церкви. Традиційно у нас дуже цікаво проходять новорічно-різдвяні празники - свято Миколая, вертеп, Хресна дорога», - каже отець Степан.

З ініціативи активних парафіян започаткували свято «День мешканців Нового Світу», яке відбувається у Вербну неділю. В цей день проходить виставка-розпродаж виробів дітей, які відвідують школу народних ремесел, що діє при храмі. На Великодні свята тут проходить акція «Поділися з ближнім». Відзначають і «День Матері», «Перше причастя», проводять молитовні чування. Кожної осені віруючі передають з родини в родину у межах парафії Ікону «Божої матері Неустанної Помочі», а в часи Великого посту – фотокопію «Туринської плащаниці».

«Щодня, складаючи молитву до Бога, ми хочемо, щоб увесь наш мікрорайон, зрештою, все місто, вся Україна були дійсно «новими», «оновленими». Щоб Новий Світ став осередком тих нових людей, де є храм, що перебуває під покровом святого Василія Великого», - говорить отець Степан Левчик.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора