У тернопільській галереї виставка про те, де можна знайти щастя (фоторепортаж)

«Коли ми радісні та здорові, коли все добре, то вcередині  нас з’являється дуже класне світло. Коли починаємо жити на автоматі — світло зникає. Його можна віднайти в тиші. Для себе зрозуміла, що ця тиша в глибокій медитації та малюванні», — каже львівська художниця Олена Каїнська.

Цими днями у тернопільській галереї «Бункермуз» відкрили її експозицію «Світло приходить з Тиші». Це — перша персональна виставка мисткині. З галереєю вона познайомилась, коли брала участь у резиденції ім. Назарія Войтовича у Травневому на Збаражчині. Простір «Бункермузу» сподобався форматом, затишністю та людьми, котрі тут працюють.

Олена Каїнська народилась та мешкає у Львові. Працювала керівницею інформаційного відділу Федерації покеру України та технологічною копірайтеркою в ІТ. Потім — роки духовних пошуків і мандрів. Відтак повернулась додому з відчуттям, що шукати найголовніше треба в собі через певну діяльність.

DSC_7437
DSC_7437

Якось у розмові з друзями-художниками Максом Вітиком та Анатолієм Криволапом перший запитав, чи не пробувала вона  малювати, почувши негативну відповідь, запропонував попрацювати тиждень у його майстерні. У 2012 році Олена Каїнська створила першу великоформатну роботу та зрозуміла, що малювати вона любить більше за що-небудь, згодом залишила роботу в ІТ, аби втілити мрію.

— Я не можу віднести свої роботи до якогось напрямку чи стилю. Одна жінка сказала дуже цікаво: «Це наїв. Хоча, ні, він не такий вже й наївний». Я просто роблю те, що мені подобається, — каже Олена Каїнська.  

Copy of The chicken laid big eggs, 2019, acrylic on canvas, 100х150
Copy of The chicken laid big eggs, 2019, acrylic on canvas, 100х150

Нині художниця вивчає можливості віднайдення внутрішнього спокою, але не десь у гірському монастирі, а там, де є зараз. Роботи Олени Каїнської — провідники у стан внутрішнього спокою. Вони розповідають філософські історії мовою глибоких та часто архетипічних образів. Для її картин характерні спрощені форми — аскетизм плоских поверхонь, завершеність і переконливість композиції, цілісна статика, порядок і ритм — все це фокусує увагу глядача на посилі роботи.

Свої роботи мисткиня характеризує як по-дитячому прості й безпосередні, такі, що допомагають пригадати дитячий стан безпеки та довіри, стан цікавості до світу, казковості, любові. Для них художниця використовує яскраві кольори. Каже, так вони привертають увагу та впадають у вічі, а потім глядач починає розбиратись у метафізичному сюжеті, міркує над змістом. Кожне полотно має свою історію — її авторка пояснила на експлікації поряд. Каже, для неї важливо, аби люди розуміли саме те послання, яке вона вкладає у свої роботи.

DSC_7460
DSC_7460

У картинах Олена Каїнська розповідає про важливі для себе  речі. Таким, серед іншого, для неї є вміння бачити. Не просто дивитись на світ навколо, а бачити та розуміти взаємозв’язки, аналізувати. Про це мовить полотно «Око, яким ти дивишся на Бога, і око, яким Бог дивиться на тебе, — одне й те ж».  Пояснення авторки: «Цією картиною я хотіла показати, що кожна людина має індивідуальний зв’язок із Богом, із Вищим Я чи з Надлюдськими силами. Кожна людина має часточку Бога в собі та має особистий зв’язок із мудрою та люблячою силою, яка створила цей світ.

На картині третє око символізує містичну інтуїцію, священне знання, надможливості, воно зв’язане з Оком Бога, і є по суті цим Богом.

DSC_7531
DSC_7531

Також ця картина показує, що кожна людина має два шляхи, як прожити своє життя: слухати своє серце і слідувати своїм унікальним життєвим шляхом, чи слухати те, що кажуть та радять інші, підлаштовуватися під їхню критику та соціальні обмеження».

Виставка «Світло приходить з Тиші» — нагода запізнатись із цікавою авторкою та зануритись у себе. Зосередитись на внутрішніх порухах і розставити свої розділові знаки. В огляді можна запропонувати ту ж методу, що з читанням книжок поетичних — розгорнувши на випадковій сторінці. Почати б ось із «Вогняний дракон прилетів до лісового гриба». Його історія така: «Почалась зима і гриб у лісі замерз. Тоді до нього прилетів його друг вогняний дракон і зігрів своїм теплом. Картина символізує любов, довіру та підтримку. В будь-якій ситуації людина ніколи не залишається сама, завжди є друзі котрі прийдуть на допомогу». Цю історію можна трактувати буквально, можна розгорнути до притчевості, а можна розставити свої точки відліку і зчитати своє послання. Зрештою, любов, довіра, підтримка — слова наче б то універсальні, проте в кожного відгукнуться по-своєму. Або така картина: «Чайки наплакали море». Авторський коментар: «Чайка — це символи жінки, котра втратила свого коханого. Чайки сіли на гілочку омели та почали горювати. Горювали-горювали та наплакали ціле море. Омела ж символізує відродження та відновлення. Після темних часів неодмінно прийдуть світлі». На більшості робіт потвердження того, що, яким би похмурим не здавалось зараз, завжди є те, що виведе до світла; що життя це не просто лінія з точки А в точку Б, а щось, що не починається й не завершується, має характер не лінійний, а просторовий. І між тим усім упевненість в наповненість чимось глибоким і трансцедентним. Зрештою, це про внутрішню силу, про подібності та про відмінності. Про щось таке дотульне, що є всередині, проте іноді приспане й чекає пробудження, якогось поштовху — і тим поштовхом може стати роздуми про роботи, тобто погляд, звернений себе. Зрештою, ці картини можна порівняти із дзеркалами, в які вглядаємось не тільки із тим, аби переконатись, що ми є, а й для того, аби відшукати в собі часточки того, що стоїть за світом матеріальним; вглядаємось, шукаючи погляд іншого.

DSC_7484
DSC_7484

І ще одна історія, що вкарбувалась у пам’ять і буде слушним завершенням. «Одного дня в селі люди прокинулись, визирнули з вікон і побачили, що їхні кури знесли велетенські яйця, розміром з будинки. І люди подумали, що тепер точно в їхньому селі все буде добре».

Анна Золотнюк

Фото авторки

Вибір читачів за тиждень

Відео