«У день повномасштабного вторгнення я просто зрозумів, потрібно йти захищати Батьківщину. Вважаю, що так мав би зробити кожен». Про це розповідає доброволець 83-го батальйону бригади територіальної оборони Анатолій (позивний — Наф). 

У війську він з 27 лютого 2022 року. До служби займався дизайном та виготовленням меблів.

У центр комплектування нас пішло п’ятеро – друзі з дитинства. Ми всі потрапили в один взвод, в одне відділення, - розповідає солдат.

Вже з 12 квітня виконували бойові завдання на Харківщині, в районі Барвінкового. Там під багатогодинними обстрілами, прильотами та фосфорними бомбами ми вчились користуватись зброєю та постійно копали окопи.

Був час, що порівнювали себе з бабаками, бо ми теж нескінченно рили, коли перепочивали, то їли. Називали себе – «Бойовими хом’яками», - пригадує, сміючись.

Анатолій довго не розповідав дружині, що знаходиться у зоні бойових дій. Казав, що на блокпостах у спокійніших областях. А насправді часто, щоб їй подзвонити і сказати: «У мене все добре. Як ти?» - йшов 2-3 кілометри під обстрілами, шукаючи зв'язок…

Пізніше наш батальйон отримав бойове розпорядження вирушити на Донеччину. Там вже були і виходи на «нуль», вщент розбомблені села, запах мертвих москалів… Перша відпустка додому була більше, ніж за пів року.

З жовтня 2022 по кінець березня 2023 Анатолій з побратимами захищав Куп’янський напрямок. Там відчули війну сповна. Було все…. Але згадувати не хочеться…

Я – оптиміст. Впевнений, що дух, наполегливість і національне єднання українців, не лише принесе перемогу, а й стане фундаментом для відбудови міст та економіки, - переконаний наш захисник.

Читайте також: Друзі з Тернополя, які товаришують 35 років, разом пішли у ЗСУ.

Спілкувалася: Любов АТЛАСЮК