Цікавими історичними фактами про одного із власників Збаража, сенатора, воєводи і лицаря Івана Миколайовича, князя Збаразького, відомого з польських джерел, як Януш, поділився з «Тереном» історик, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка.

«Дослідники історії твердять, що православний князь, підкорившись тогочасним традиціям панівного віросповідання Польщі, ще до 1579 року прийняв католицизм, і сини його були вже охрещені в римо-католицькому обряді, - розповідає Руслан Підставка. - Вважалося, що Януш Збаразький був відвертим противником козацтва і, як твердять перекази, "не раз мачав свою шаблю в козацьку кров". Вислів польського короля Стефана  Баторія, що "…якби поляки шукали собі королів в себе на батьківщині, то Януш був би достойний корони", остаточно сформував негативне ставлення до князя Збаразького в українській історіографії. Однак, як виявилось після більш детального вивчення, це не зовсім так».

Руслан Підставка стверджує, що віросповідання брацлавського воєводи Януша Миколайовича залишається спірним. За старими генеалогічними працями, він католик. Однак відомий польський історик, а нині дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генрик Литвин вважає, що воєвода уже з 1603 року був уніатом (греко-католиком). Заповіт князя Януша на сьогодні не виявлено, але свідчення історика Петрушевича, що саме Януш відновив у Залужжі родинний монастир і збудував там муровану церкву, робить припущення Литвина вірогідними.

«Згідно з дослідженнями корифея української історії Наталії Яковенко, Януш Миколайович Збаразький після своєї смерті у 1608 році був похований у Залужжі під Збаражем, у Спаському монастирі, у своєму маєтку", - каже Руслан Підставка.

За даними дослідника Гжицького, монастир був заснований у 1470-80-х роках і занепав близько 1525 року, але згодом був відновлений князями Збаразькими, потім - Вишневецькими. Висловлюючи версію про поховання князя Януша у Спаському монастирі, дослідниця наводить посилання на І. Петрушевича та В. Добровольську. Остання у своїй праці, присвяченій синам воєводи брацлавського, зазначає, що "…згідно побажання старого жовніра, одного із останніх Баторієвих лицарів, життя якого було (на відмінно від життя синів) тверде і просте, його поховали без великої "помпи". Це можна зрозуміти з приготувань Юрія Збаразького до похоронів брата Христофора (†1627), який говорив: "Я не хочу помпезності і машкари, бо за прикладом мого батька і волі небіжчика – мертвому не потрібно маскараду і це тільки вульгарні наслідують". Врешті В. Добровольська зазначає, що "Збаразький, правдоподібно, помер в своїх маєтках на Україні і там же був похований".

За даними археологічних досліджень Адама Кіркора в середині ХІХ ст., сказано: «На північ від Старого замку за кількасот кроків (90 м) розташований монастирок". Тут є давня церква фундації князів Острозьких (автор помилково вважав причетність Острозьких до цих теренів), а був і монастир, в якому сиділи православні монахи, пізніше Василіани. Вціліли тільки руїни монастиря. Ще видно контури вузьких і коротких келій, яких ми нарахували більше 30. Поза монастирем, але в межах муру, що його оточує, серед звалиська, глибокий отвір провадить до підземелля на зразок льоху, глибше його дослідження було неможливе. Судячи з будівлі, його можна віднести до періоду більш раннього, ніж спорудження монастиря».

За матеріалами тієї ж Ванди Добровольської, князь Януш "…завжди підтримував кресове козацтво, яке, маючи за опікунів таких потужних протекторів, провокувало не тільки татар, але й цілу Туреччину до війни з Річчю Посполитою своїми самовільними зачіпками".

Ще один цікавий факт оприлюднив Руслан Підставка. «У відомій історії з Іваном Підковою, який наробив стільки клопоту Стефану Баторію своїми походами на Молдовію і мало не став причиною війни з Туреччиною, воєвода брацлавський поводився досить особливо, - сказав він. - Підкова, як войовничий авантюрник в маєтках Януша у Немирові збирав козацькі загони, очевидно, за явної згоди Збаразького. Після того, як Підкова позбавив трону Молдавського господаря Петра VІ Кульгавого і сам став володарем цього краю, а потім був вигнаний з Молдовії, заховався знову під опіку Януша. Через те енергійний Баторій багаторазово і наполегливо вимагав у Збаразького перешкоджання таких походів на Молдовію цих "бандитів", які переховуються в його Немирові. Князь Януш посмів королю навіть нічого не відписати. Баторій врешті нетерпеливо і гостро висловився до "кресового короля" і свого сенатора, що "…коли він ще раз порушить свою вірність і присягу Короні і Речі Посполитій і не віддасть Івана Підкову до рук шляхетного Валентина Маковецького, коморника коронного, якого король до нього посилає, то втратить прихильність і ласку королівську". Це остаточно подіяло, і Януш запросив до себе Підкову і дуже улесливо і підступно (що було характерним для воєводи брацлавського) обіцяв йому, що король вдячно його прийме, а потім відвіз до гетьмана Синявського, тоді той до Варшави, де молдавського воєводу чекало ув’язнення, а потім у Львові – меч ката».

Іван Підкова

Охочий до багатства і маєтків Януш Збаразький, котрий і сам в молодості козакував, ховав у своїх володіннях багато козаків, які були йому допомогою в наїздах і битвах з татарами. Він посилав своїх воїв до Криму і на Чорне море, де вони завдавали Туреччині великої шкоди. В часі афери з Підковою Порта скаржилася на часті навали "людей Януша", що аж король змушений був вислати до нього комісарів для проведення розслідування, щоб винних у прикордонному неспокої виловили і покарали. Але князь-воєвода, сподіваючись на цю ревізію, сховав "своїх козаків" так, що прибулі комісари знайшли лише кілька людей і, врешті, тих відпустили. Так само вчиняв і інший можновладець на Україні, суперник Януша – князь Острозький. Обидва вони були одночасно і причиною татарських нападів (особливо страшного у 1577 р.), і провокували Туреччину до війни. "Правою рукою виганяли татарина з країни, а лівою його впускали", - зазначає польський історик Ванда Добровольська.

Але все мало свої межі, і поки керував Стефан Баторій, який дбав про порядок на своїх землях, він сильною рукою тримав в рамках і козаків, і князів. Король бурхливу енергію Януша скерував в потрібному напрямку - повів його на велику війну з Москвою, де князь-козак міг виразити свій нестримний темперамент і пустити його на отримання здобичі і показати свій дипломатичний хист.

Загалом, як розповідає Руслан Підставка, така цікава і контраверсійна особистість, як Януш Миколайович, князь Збаразький, будучи католиком (чи уніатом), бойовим товаришем короля у війні з Москвою (Іваном ІV Грозним), все-таки споруджував православні храми, козакував і захищав козаків. Зрештою, упокоївся (правдоподібно) у Спаському монастирі Збаража.

Януш Збаразький

Проведення повномасштабних археологічних досліджень Чернечої гори могли б підтвердити або заперечити цю версію. Як переконаний історик із Збаража, ця версія таки буде підтверджена.  

Орест САРМАТСЬКИЙ    

Фоторепродукції надані Русланом Підставкою