Всеукраїнський фестиваль “Тернопільські театральні вечори” вже  утринадцяте відбувається в нашому місті. Проходитиме він з 26 вересня до 4 жовтня, а одразу після нього в театрі розпочнеться новий театральний сезон.

Цього року на сцені театру з’являться не дебютанти, адже з виставами приїдуть режисери із сусідніх областей, які отримали номінації фестивалю у попередні роки. Їх вистави будуть різнопланові і за стилістикою, і за жанрами. Це українська і зарубіжна класична та сучасна драматургія.

Так відкривала театральний тиждень оновлена вистава «Гуцулка Ксеня», що була присвячена світлій пам’яті сценографа Казимира Сікорського. А вже у неділю, 27 вересня, на глядачів чекала  вистава за п’єсою сучасного драматурга Наталі Ворожбит під назвою “Зерносховище”, яку показував перший український театр для дітей та юнацтва .

Дія у п’єсі розгортається на тлі найбільшої трагедії української історії XX століття - Голодомору, коли звичайні життєві речі, як-от заздрість і релігійність, кохання і зрада, прагнення щастя, набувають іншого морального виміру, а іронія долі не оминає нікого. Вистава «Зерносховище» – це один зі способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію.

Нове трактування минулого тернопільська публіка сприйняла неоднозначно. І, на жаль, уже після першої дії до цього фактично заповнений зал став напівпорожнім.

- Щоб дивитись на цю виставу, треба, видно, добряче випити. Я такого мистецтва не сприймаю. Як можна було тему Голодомору перетворити в такий цирк, інакше не скажеш. Порівняно з попередньою виставою, тут немає на що дивитися,- коментує тернополянин Олег.

Очевидно, що публіка розраховувала на чергову порцію «сліз та жалю», що звично присутні у відтворенні подій 1932-1933 років. Та в даному випадку тема Голодомору була прочитана сучасною мовою театру.

- Мені цікаво почути, чи виходить у нас хоч якось спрямувати увагу не на минуле.  Ми в Україні навчилися за 300 років дуже витончено рефлектувати та плакати. А нам уже треба вміти витирати, пробачте, свої соплі та розуміти, що нам заважає для того, щоб будувати країну потужною,- розповідає столичний режисер-постановник Андрій Приходько.

На його думку, навіть якщо ти не мав прямого стосунку до Голодомору і ніхто з рідних та близьких не зазнав того горя, то все одно сам лише факт цього  може зачепити. Потрібно лише вміти його «подати». Сама ж тема  зерносховище – це стара історія, коли церкви перетворювали на амбари з їжею, але водночас  нагадували собою так званий Грааль – християнську святиню, яка, за легендою, наділена надзвичайними властивостями. А це вже, за словами пана Андрія, окрема тема для дискусії та роздумів, що може жити поза рамками вистави.

- Нам іноді «закидають», що у п’єсі зайвий фольклор, але мені здається, що це пам'ять про родину свого батька, це оберіг української нації – наша пісня, – каже режисер.

За його словами, аби обрамити виставу мизичним супроводом, довелось шукати ті пісні, які дозволяють прожити ситуацію гостріше. Тому на сцені публіка не чула «заїжджених» мотивів, а, так би мовити,  «колишні», хоч і українські, композиції.

- Прикро, що там, де треба плакати, люди сміялися. Це дуже вартісна річ, яку треба показувати на сцені. Так, було багато гіперболи, багато в дечому абсурду, в тому і складність вистави. Та якщо змусити себе задуматись, то все здавалося  банальним, стає не таким вже й простим. Як і все наше життя, власне,- ділиться враженнями після вистави тернополянка Олена Ігорівна.

До слова, п’єса «Зерносховище» була написана на замовлення Королівського Шекспірівського театру в 2005 році, де і була поставлена вперше. Дія розгортається на тлі найбільшої трагедії української історії XX століття, коли звичайні життєві речі, як-от заздрість і релігійність, кохання і зрада, прагнення щастя, набувають іншого морального виміру, а іронія долі не оминає нікого.

Попри хронологічну віддаленість сюжету, п’єса ставить дуже актуальні запитання: що ми про себе пам’ятаємо? Чи вміємо пам’ятати і хто нас має цьому навчити, коли майже всі «наші» залишились у далекому 33-му?

Слід додати, що загалом  у рамках фестивалю наше місто відвідають театри Івано-Франківська, Чернівців, Луцька, Хмельницького, Львова.

Квитки можна купувати у касі театру.

Джерело: gazeta1.com