7 листопада – день, який упродовж десятиліть у календарях був «червоним». Ця «вікопомна» дата «Великої Жовтневої соціалістичної революції», себто жовтневого перевороту, канула у Лету. Та є у Тернополі місце, де ніби у спресованому вигляді можна побачити наслідки вже згаданої події у житті «радянської» людини.

Це музей, що діє на кафедрі менеджменту підприємницької діяльності Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Хоча офіційна його назва – «Самодіяльний музей засобів управління та економічної літератури тоталітарного періоду», його скорочено називають «Музеєм тоталітарного періоду».

Напередодні 7 листопада «Терен» зустрівся з ініціатором створення музею, докором економічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України Богданом Андрушківим, який очолює кафедру менеджменту підприємницької діяльності вишу.

- Пане Богдане, як виникла ідея створення музею?

- Усе починалося з елементарного відкриття. Якось на заняттях запитав студентів, чи хтось знає, що таке рахівниця? В аудиторії - мовчання! Зрозумів, що відбувся розрив у знаннях про засоби обліку та управління від тоталітарного минулого до нинішнього часу. І це так. З часу проголошення незалежності України минуло не так багато років, але за цей період виросло покоління, яке не має навіть уяви про те, що таке тоталітарний режим, радянська влада, Сою́з Радянських Соціалістичних Республік тощо.

Про випадок на заняттях розповів викладачам кафедри. Хтось пожартував, що необхідно на кафедрі створити музей тоталітаризму. Таку думку підтримали творчі люди, і справа закрутилася. За літо було зібрано 30 експонатів. А на осінь 2009-го початковий варіант музею уже функціонував.

- По суті, у двох залах музею сконцентрована уся історія СРСР, в тому числі, Тернопільщини…

- Ми, мабуть, вперше в Україні, в умовах кафедри університету серед іншого зробили спробу сформувати експозиції засобів управління цього, по своєму адміністративно-жорстокого, але цікавого часу. Ми хотіли відобразити особливості і засоби управління у часи тоталітарного періоду, надати студентам та всім бажаючим можливість глибше ознайомитися з тогочасними умовами господарювання, засобами комунікацій і засобами виконання обчислювальних робіт, науково-економічним літературним доробком радянської доби. Зроблено це для того, щоб відвідувач музею сам зробив висновок про ту епоху, комуністичну систему, недоліки і прорахунки згаданого режиму, міг порівняти з кращими зразками демократичного державного устрою передових держав світу, усвідомити переваги сучасного поступу науки і техніки, переходу до ринкового типу економіки.

- Детальніше, будь-ласка, про засоби управління тоталітарного періоду. Серед них, наскільки я розумію, перше місце посідає символ епохи – рахівниця?

- Саме так. Прості арифметичні дії ще чверть віку тому народ масово й успішно виконував на… дерев’яних рахівницях. Тих самих, що з’явилися ще чи то у древньому Єгипті, чи то в не менш древніх Індії і Китаї. В останні роки свого існування рахівниці були великі й малі, із металу й пластмаси. А класична, дерев’яна, розміром 40х25 сантиметрів, яка є тут, масово вироблялась на фабриках СРСР. Упродовж десятиліть її мав під рукою кожен продавець, бухгалтер, рахівник і управлінець. У нашому музеї є декілька штук рівновеликих рахівниць. Цей засіб обліку був на столі кожного «пристойного» керівника.

- Поруч бачу й арифмометри.

- Їх мали переважно бухгалтери. Встановлювали металеві повзунки навпроти потрібних цифр, а потім крутили ручку. Корисним цей апарат був лише тоді, коли робили одразу сотню арифметичних дій одна за одною. Таке треба було лише бухгалтерам, тому вдома арифмометра ніхто не мав.

- А це що за апарат?

- Це релікт 1960-1970-х років, досить примітивний, але надійний антикварний раритет. Щось майже, як швейна машина «Зінґер», що 100 років не ламалася і ще стільки ж послужить. Єдина відома модель такого арифмометра мала назву «Фелікс». Поміж собою народ називав ці машинки «залізними феліксами». Це так глузували з майже офіційно прийнятого у ті часи титулу Фелікса Дзержинського, «всеросійського чекіста». У музеї є також повний перелік логарифмічних лінійок – аналоговий обчислювальний пристрій, що дозволяв виконувати кілька математичних операцій, основними з яких були множення і ділення чисел.

- Тут є і ціла колекція друкарських машинок.

- Кожна з них була на обліку в органах державної безпеки. Адже за відбитком шрифту можна було визначити, хто здійснював друк забороненої, негативної для режиму, інформації.

Серед представлених у музеї експонатів - механічні контрольно-касові апарати, «обкомівські» телефони, перші, велетенських розмірів, комп’ютери. Поруч – стенди з радянськими банкнотами, купоно-карбованцями, акціями, сертифікатами та іншими цінними паперами. Крім цього, в музеї є експозиція різноманітних тогочасних партійних, комсомольських, радянських, профспілкових посвідчень, значків та інших відзнак морального зацікавлення у продуктивній праці й стимулюванні. Це відзнаки, вимпели соціалістичного змагання, які мали бути рушійною силою науково-технічного прогресу.

Богдан Андрушків каже, що моральна й матеріальна зацікавленість у радянській системі створювалась і використовувались не лише для підняття продуктивності праці, а передусім, через згадані важелі, - для підтримки режиму. А всі нагороди визначались і вирішувались у партійних органах за поданням радянських, господарських органів та профспілок.

- Цьому слугувала й спеціальна методична література, зразки якої тут є?

- Так, ми зібрали досить багату книгозбірню, у якій систематизовано економічну літературу, численні довідники, каталоги, колись актуальні і дуже значимі томи «Капіталу» К.Маркса і твори В.Леніна. Є і папки окремих документів Центрального комітету та обласних комітетів Комуністичної партії. Зараз скомплектували портретний стенд партійних лідерів тоталітарного періоду, збираємо інформацію про керівників України цього часу.

- Бачу також взірці промислової продукції, серед яких - сільськогосподарські комбайни, тканини бавовняно-ткацького комбінату, тобто все те, що вироблялося у Тернополі.

- Дійсно, у музеї досить широко представлено продукцію тогочасних промислових підприємств краю – комбайнового, фарфорового заводів, «Ватри», бавовняного комбінату. На «Ватрі», в одному з корпусів якої нині розташована наша кафедра, можна побачити натхненні портрети передовиків, виробничі цехи, радіоли і радіоприймачі, платівки, які слухали сучасники «радянської доби».

- У музеї є полиці, набиті колишніми партійними газетами та журналами.

- Так, засоби масової інформації у той час здійснювали серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. З одного боку, вони стають жертвою тоталітарного режиму, втрачаючи всі позитивні якості вільної трибуни, засобу інформування населення, а з іншого, – виступають, як засіб тоталітарного режиму. Серед найвідоміших газет тоталітаризму були «Правда», «Известия», «Труд», журнали «Комуніст», «Партійне життя».

- Якими були характерні риси засобів масової інформації в тоталітарному суспільстві?

- Передусім, ці ЗМІ - породження і продовження самої системи з її надмірною централізацією, безумовним підпорядкуванням центру, командними методами керівництва, придушенням навіть найменшого інакомислення та ініціативи, догматизмом і прислужництвом. Однопартійна система, жорстке планування в економіці, відсутність матеріальної зацікавленості у якісній праці, канонізація єдиної ідеології з її міфами і стереотипами, відірваність від реальності, постійні пошуки ворога, наліплювання ярликів – усе це не могло не позначитися на роботі засобів масової інформації.

- У цих умовах на сторінках газет і журналів, на телебаченні й радіо, однак все одно з’являлися сміливі, принципові виступи, які пробуджували думку і совість.   

– Це писалося у середині 80-х років, з горбачовською «перебудовою». Саме в цей час народилося таке поняття, як гласність – своєрідний перехідний етап між періодом мовчазного однодумства до свободи слова. Гласність – це право знати про все, що відбувається у світі і в країні. Різновидом обмеження гласності тривалий час були спроби підпорядкувати її розмовам про «соціалістичний вибір». Ми, мовляв, за політичний плюралізм, але він не повинен поширюватися за межі соціалістичного вибору. В саме ж поняття соціалізму нерідко вкладався дещо оновлений соціалізм уже відомого казармового типу.

Музеї, поєднуючи своєрідними містками історичної пам’яті невичерпні знання і духовні багатства, впливають на формування не лише економічних знань, а й особистості. Бо вони не лише прилучають громадян до надбань національної історико-культурної спадщини, але й сприяють розвитку інтелекту національної свідомості. Музей тоталітаризму у ТНТУ - це не просто зібрання експонатів минулої епохи, це динамічний організм, який живе, поповнюється цікавими архівними документами,  оригінальними речами, що відтворюють побут, роботу, усе життя колишнього «совка». Цей музей дозволяє не тільки заглянути в минуле чи бодай на деякий час дізнатися уподобання минулих поколінь, здійснити незвичайну цікаву подорож у не таке далеке минуле, він дає харч для роздумів, можливість проаналізувати маніпуляції, способи і методи тодішньої тоталітарної системи, і зробити з цього висновки, аби не стати звичайним «гвинтиком» іншої, нинішньої системи державного устрою.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора